Будувати майбутнє
На цьому фото зі мною Хайтам, мій колега. Він – біженець із Сирії. А ще він прекрасно володіє німецькою мовою та нещодавно отримав диплом мастера від університету міста Марбург (Німеччина), де він навчався на факультеті медіа та міжнародної культури. Взагалі, всі мої колеги з редакції “Амаль”, де я наразі працюю, – біженці. Парвіз із Афганістану в Німеччині вже 8 років. У рідному місті таліби загрожували йому розправою через його блог, де він відверто висловлював свою думку про жорстокий режим. Також у мене є колеги з України: четверо з них працюють в редакції Берліна і ще одна – разом зі мною у Франкфурті. Всі ми розповідаємо про локальні та міжнародні новини, пишемо репортажі, беремо інтерв’ю та ділимося корисною інформацією. Все це трьома мовами: українською, арабською та фарсі/дарі.
Фото – epd-bild/Heike Lyding
Наше головне завдання – допомоги вимушеним переселенцям з рідних країн зрозуміти німецьку ментальність і швидше інтегруватися (наприклад, знайти роботу). І одразу ж виникає питання: навіщо ми це робимо? Хіба ми не хочемо, аби наші співвітчизники повернулися додому? Хочемо, але справа зовсім в іншому і ось в чому вона полягає.
За статистикою близько 30% українців, які зараз знаходяться у Німеччині, планують залишитися тут назавжди. На перший погляд, це забагато і може викликати внутрішнє обурення. Яке є цілковито зрозумілим. Але є і інша сторона питання: коли війна закінчиться перемогою України, нам потрібні свої люди в різних станах. Нам потрібно, аби українці були присутні в іноземних медичних, юридичних, політичних, освітніх структурах, а також медіа. Для того, щоб впливати на рішення, які ці структури приймають. Для того, щоб пояснювати про Україну речі, які зрозумілі тільки українцям. І починати потрібно вже зараз. Наприклад, я вже втомилася пояснювати німцям, чому не можна писати “українська криза”, “конфлікт між братськими народами” та навіть просто “війна”, без доповнення “повномасштабна”. Ми бачимо, наскільки багато є наразі хибних думок та міфів про Україну і як, насправді, мало у світі знають про українську ментальність і культуру. Маємо це змінити і побудувати у світі чіткий міцний персональний бренд країни. І саме для цього нам потрібні свої люди в різних країнах.
Жити у Франкфурті
Франкфурт – особливе місто і більшість людей його не люблять. І це можна зрозуміти, адже тут немає надто красивої архітектури, а ще тут великі проблеми з привокзальною площею, яка буквально окупована асоціальними людьми та безхатьками. Однак Франкфурт – реальний.
Легко любити ідеальних, а спробуйте вибачити людині його недоліки та сфокусуватися на перевагах. З містом так само, як і з людьми.
А ще місто, як і людину, можна полюбити, тільки якщо щиро нею цікавитися. Блукати його вуличками, роздивлятися домівки, читати надписи на його стінах, читати про історію його кав’ярень, магазинів, районів, переглядати його старі фотографії і дізнаватися, чому він став зараз саме таким. Знати, що його турбує і чому. Знати, що його тішить і чому. Проводити час з його родичами (мешканцями), розмовляти з ними, вітатися. Бо любов – то не коли зносить дах. Любов – то близькість. А вона приходить лише з часом. Лише в тому випадку, якщо ти цікавишся людиною та кожного дня пізнаєш її. Якщо ти цікавишся містом, в якому живеш (назавжди або тимчасово) і пізнаєш його кожного дня.
Ми всі в Амаль любимо Франкфурт і тому запрошуємо вас разом з нами пізнати це місто. Відкрити його з різних ракурсів та відчути різність його смаків. Неважливо, як довго ви тут будете жити: ще рік або ще двадцять. Ми, Амаль Франкфурт, хотіли б допомогти вам побудувати з цим містом теплі та приємні стосунки. Ми хотіли б допомогти вам мати найкращі спогади про Франкфурт. Адже він того вартий.
*
Всі фото без підпису – Тамріко Шошиашвілі
Текст підготувала Тамріко Шошиашвілі
