9 грудня в Іммануелькірхе у Пренцлауерберзі та 16 грудня на різдвяному фестивалі у Рудові відбудуться виступи “Української Капели в Берліні”. Українці, які знайшли притулок у німецькій столиці, вітатимуть нашу громаду та німецьких слухачів із Різдвом. У програмі – відомі й рідкісні колядки з різних регіонів України, церковні співи та щедрівки. Нана Морозова слухала “Щедрик” на затишних репетиціях, співала з капелою на морозі та знайомилася з тими, для кого наша пісня – порятунок та любов.
…Ходить сонце у крисані,
Спить слов’янськеє дитя.
Їдуть сани плаче Пані,
Снігом стелиться життя.
(“Народився Бог на санях”, слова: Богдан-Ігор Антонич)
“Як риба, яка задихається і жадібно ковтає повітря, ми доспівували одну пісню й одразу починали іншу”
“Не знаю як можна пережити певні моменти в житті без співу, – говорить Оксана Снідалова, – це настільки цілющий процес!” Ми розмовляємо з продюсеркою “Української Капели в Берліні” скайпом. Це наша не перша зустріч. Два місяці тому молода жінка з захопленням розповідала про “Український театр в Берліні” – другий проєкт, яким вона опікується вже майже два роки.
З’ясувалося, що багато акторів, які прийшли до театральної студії весною 2022-го, закінчили консерваторію або принаймні музичну школу в Україні. І страшенно скучили за колективним співом. “У мій день народження минулого року, – згадує Оксана, – ми нарешті зібралися і співали чотири години поспіль практично без перерви. Не могли зупинитися: як риба, яка задихається і жадібно ковтає повітря, ми доспівували одну пісню й одразу починали іншу”. Професійна музикантка Анна Варгун згодом розповіла новим подругам про мрію провести в Берліні концерт колядок. Різдвяні співи існують і в інших культурах. Втім в Україні через віки й десятиріччя заборони у СРСР люди пронесли та зберегли цілий магічний світ із національним одягом, рядженими, масками, вертепом, колядками, щедрівками, засівалками та церковними співами. Українкам дуже хотілося показати це багатство німцям.
Так народилася ідея “Української Капели в Берліні”. Проте для професійного колективу потрібен був диригент, знайти якого здавалося неможливим. Не було й нот, а надто партитур пісень, прописаних для різних голосів. Але капелі пощастило. Так часто буває, коли непередбачувані збіги допомагають втілити найфантастичніші проєкти.
“Для них немає нічого неможливого!”
Микола Катеринчук переїхав до сина, який вже давно живе у Берліні, із початком повномасштабного вторгнення. У 80 років. “Воджу двох онуків до школи, на спортивні секції, аж раптом – несподівана пропозиція очолити капелу!” – пан Микола, заслужений вчитель України із 45-річним досвідом викладання музики та співу, і не сподівався на таке щастя. “Що може бути приємнішим, коли є з ким і є над чим працювати! – захоплено вигукує сивий бадьорий чоловік. – Зараз ніби маю нових друзів, нову родину. Співочий народ українці – мають хист до співу. Дівчата обдаровані – прекрасний слух та гарні голоси, а це дає можливість відтворити багато складних творів. Якщо вистачає часу для репетицій, то для них немає нічого неможливого!”
Навіть коли пан Микола захворів, колектив не залишився без хормейстера. Другим диригентом хору стала учасниця капели Людмила Прокопець. Авторка пісень і мати трьох дітей, вона теж досвідчена викладачка вокалу і теж із Чернівців, як і пан Микола. І хоч обоє у рідному місті керували музичними колективами, брали участь у конкурсах та виступах і навіть жили на сусідніх вулицях, вони вперше зустрілися в Берліні.
Людмила заходилася шукати та обробляти українські пісні для жіночого складу. Чоловіків капелі завжди не вистачає. Зараз, наприклад, немає тенорів. Тож ці партії потрібно переписувати для жіночих голосів. “Я багато років працювала в музичній школі, мала свій колектив, аранжувала пісні, навіть планувала до війни випустити збірку власних авторських пісень, тому можу це робити, – розповідає Людмила. – Ноти ще можна купити в інтернеті, а ось партитури для багатоголосся – ні“.
Репертуар капели різнобарвний і склався з різних уподобань його учасників. Жартівливим надає перевагу Людмила Прокопець; Оксана Снідалова, яка виросла у Львові, любить козацькі й стрілецькі пісні. Одна з засновниць “Української Капели в Берліні” Анна Варгун пропонує мало відомі загалу колядки Херсонщини. А Микола Катеринчук, який 30 років служив регентом хору “Осанна” в соборі Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ у Чернівцях, розписав для капели піднесені церковні співи.
“До війни українці були розпорошені, ходили в “російські доми” й асимілювалися з російськими спільнотами”
За останній рік “Українська Капела в Берліні” виступала і великим, і малим складом. Вже за два місяці після заснування дала два великі концерти у Делфітеатрі та в Емануелькірхе. Вітала з Різдвом біженців у Тегелі та відвідувачів ярмарок у Шарлотенбурзі, співала в посольстві Литви з литовським етноколективом. На берлінській прем’єрі фільму “Памфір” відтворила фрагмент свята Маланки. Навесні 2023 року завітала з програмою народних пісень на вуличний фестиваль у Карові, а на День Незалежності України – у Потсдам. Зараз ще два виступи: 9 грудня – в Емануелькірхе у Пренцлауерберзі та 16 грудня – на різдвяному фестивалі у Рудові.
(Диригентка Людмила Прокопець і продюсерка Оксана Снідалова. Фото – Нана Морозова/Амаль Берлін)
Колектив стає все більш популярним і бажаним. “Люди слухають капелу зі сльозами на очах, – говорить продюсерка Оксана Снідалова. – І хоч як банально це не звучить, нас це надихає. Здається, ми робимо щось очевидне, але в Берліні раніше цього не вистачало. До війни українці були розпорошені, ходили в “російські доми” й асимілювалися з російськими спільнотами. Зараз у Берліні формується наша потужна громада – і її видно і чутно”.
Капела поставила перед собою і просвітницьку мету. Часто перед виступами Оксана розповідає про особливості репертуару, історію створення пісень, традиції виконання та як вони пов’язані з українською культурою та історією.
Українці колядували у найтемніші часи
Для багатьох учасників капели колядування та вертепування – це ще й дуже особиста історія. Марина Палій, журналістка та мисткиня, з дитинства колядувала зі своєю співочою родиною та друзями. Навіть тоді, коли вже переїхала вчитися і працювати до Києва, щороку поверталася до рідного Канева на Різдво.
Журналістка телеканалу “UA:Перший – Суспільне” приїхала до Берліну вагітною з двома маленькими синами. Оселилася в німецькій родині, народила молодшого сина в Берліні та, як усі шукачі притулку намагалася влаштувати нове життя. Але рук не опускала. До речі, це вона нещодавно у роковини Голодомору з власної ініціативи провела перформанс біля Бранденбурзьких воріт. Вчила усіх охочих робити “жованки” – їстівні ляльки-мотанки, щоб вшанувати жертв радянського геноциду.
(Марина Палій під час перформансу до 90-х роковин Голодомору біля Бранденбурзьких воріт. Фото – Анна Варгун для Амаль Берлін Україна)
“Дем’яну було два місяці, коли я побачила у фейсбуці запрошення співати колядки, – згадує мисткиня, – так і потрапила на прослуховування до капели”. Це була та рятівна соломинка, за яку жінка радо вхопилася. “Психологічно було дуже складно: три сини на руках, сама живу серед німців, мови не знаю, а англійська не рятує, рідні далеко, чоловік на фронті, ще й ці документи так довго оформлювати… А тут – всі свої, однодумці! І це дуже зігрівало душу”.
Для неї обмін енергіями має значення не тільки на репетиціях, але під час виступів. “Мені важливо бачити очі людей, як вони радіють, як починають співати з тобою… Ти немов свічка, яка запалює свічку іншого українця! – пояснює Марина свої почуття на сцені. – Поширення цього тепла і світла встановлює дуже сильний емоційний зв’язок. І він дуже важливий. Українці колядували у найтемніші часи – і це підтримували людей, давало внутрішню силу. У цьому і є сенс колядування для мене”.
План виступів “Української Капели в Берліні” у грудні 2023 р.:
9 грудня о 18:00 – “Берлінська Коляда” в Іммануелькірхе (Prenzlauer Allee 28, 10405 Berlin).
16 грудня 15:00-16:00 – Фестиваль в Рудові Rudower Weihnachtsmeile (Alt-Rudow Berlin-Neukölln).
Фото – Нана Морозова/Амаль Берлін Україна
