FlixBus анонсував нові автобусні маршрути з України до Німеччини. Оголошений час у дорозі – 33 години з урахуванням зупинок та перетину кордону. Нана Морозова після шести поїздок з Німеччини в Україну й назад, одна з яких тривала 30 годин, ділиться та порадами щодо того, як пережити важку й довгу поїздку на автобусі із найменшими втратами.
(Фото – FlixBus)
З 25 липня транспортна компанія FlixBus запустила новий автобусний маршрут із Вінниці до Кельна. На сайті компанії видно, що за декілька днів до рейсу всі місця заброньовані. Ціна квитків – до €128. Очікуваний час у дорозі – від 33,15 до… 43,20 годин. Перевізник закладає на перетин кордонів чотири години. Але практика показує, що очікування може тривати і до 10 годин. Щоб легше пережити дорожні поневіряння, варто правильно себе налаштувати і вжити декількох практичних заходів, які забезпечать максимально можливий комфорт.
Літаком, поїздом, автомобілем…
Вперше я їхала з Берліна до Львова в кінці травня 2022 року українським перевізником. Ту подорож пам’ятаю погано. Але архів листування з подругою в месенджері нагадав, що від дверей до дверей дорога тривала 24 години. Єдиний спогад, що лишився – жахливий дискомфорт. Боліла спина, коліна, я майже не спала.
Найдовше їхала до Києва вже у червні 2023 року – 30 годин. І вісім з них – очікування перетину кордону. Варто сказати, що я завжди обирала маршрути з найменшою кількістю зупинок у містах на шляху до Львова чи Києва. Адже кожна з них забирає від 15 до 30 хвилин, залежно від організованості пасажирів. Плюс зупинки на каву-їжу-туалет теж у середньому по пів години. Враховуючи мій попередній досвід, анонсована дорога з Вінниці до Кельна від 33 до 42 годин не здається вже й такою складною.
Так, декілька разів, я думала скористуватися електричками до Польщі, а потім прямим поїздом до Києва з Варшави. Але підрахунки мали один результат – це забере набагато більше часу, якого у мене немає. Все, що я можу собі дозволити – 10 днів відпустки з урахуванням дороги. До того ж німецькі транспортники часто страйкують і електрички запізнюються. В результаті, можна залишитися ночувати у Варшаві без жодної гарантії взяти квиток в Україну наступного дня.
Через вірогідність страйків та ціну мені не подобається й ідея з літаками – квитки я купую зазвичай за декілька днів, тож знижки уже не працюють. А от авто… це щось із мирних часів, коли ретельно планувала зупинки у красивих місцях… Але й навіть якщо обирати машину, то нею їхати в Україну доведеться годин 20-25. Цей варіант вже після перемоги!
Їде поїзд звіддалік
Моя колега Наталка Якимович віддає перевагу потягам. Шлях потягом з Києва до Берліну через Хелм їй радили знайомі. Вони часто його використовують, бо у справах літають із Варшави. Жодного разу не спізнилися цим маршрутом. І зареклися довіряти автобусам. Цей потяг справді чудовий – чисто, прохолодно, привітний персонал. Головна зручність – проходження митниць, не виходячи з вагону. На кордоні простояли, як і за розкладом. “В Хелмі на іншій стороні перону вже стояла електричка до Варшави, – розповідає Наталка. – Це зручно, бо була спека, а чекати відправленя годину. Усі просто за нашого потяга пересіли в прохолодні польські вагони. Важливий мінус, що у Варшаві лише ввечері можна сісти в автобус чи потяг і їхати всю ніч в Берлін сидячи. Я там переночувала, бо була з хворою собакою, тому вирушила потягом вранці. Це дуже зручно, якщо не поспішаєш. Але така дорога коштує значно дорожче”.
Тому я обираю автобус – без пересадок, без додаткових пошуків квитків у польських транспортних програмах, без нервів через запізнення на інший наступний потяг, без додаткових витрат. А щоб подорож не була схожою на добровільне катування, ділюся досвідом своїх дванадцяти поїздок.
З України до Німеччини: поради очевидні…
Скільки ще їхати? Це головне питання, що висить у повітрі від початку поїздки і мучить усіх без виключення. Єдиний вихід, щоб не нервувати і не дратувати супутниць, – не думати про це. Налаштовуюся на дорогу, як на виконання роботи – маю зробити її й край. Не важливо, скільки часу це забере. Але ось із чим ніколи не могла впоратися – хвилювання та поганий сон у дорозі. На це випадок маю завжди таблетку заспокійливого та/або снодійного.
Комфорт спини та ніг. Для цього купила дві дорожні подушки в Jysk по €13,50 із пінним наповнювачем. Він не шурхотить, має “пам’ять” форми, а чохли можна знімати і прати. Один “півмісяць” кладу під попу, бо автобусні сидіння вбивають. Іншу – під поперек, щоб трохи розвантажити спину. Під шию м’який светр. Щодо взуття, то взимку найкраще підходять уги. У теплий час – кросівки, які можна максимально вільно розшнурувати. Ноги після багатогодинного сидіння набрякають навіть в юних. У відкритих босоніжках надто легко травмувати пальці. “Крокси” теж гарна ідея, але оскільки місця у моїй валізі завжди мало, то другу пару взуття я, зазвичай, не беру.
Термос для кави. Без нього можна обійтися. Але склянки з гарячими напоями, куплені на заправках, не підходять під отвори в столиках на спинках автобусних крісел. Дуже дивно, але не змогла вставити їх у тримач жодного разу. Доводилося швидко випивати і пильно стежити, щоб не розлити каву під час руху. Тепер невеликий власний термос – обов’язковий автобусний аксесуар.
Готівка та дрібні гроші. Зазвичай вечеряю перед дорогою, і один бутерброд та яблуко-банан-морквина із собою. Але одного разу захотілося перекусити на заправці у Польщі. Картка не спрацювала, і я знайшла забуті ще торік у кишені злоті. Тепер дбаю, що дрібна готівка завжди була – і злоті, і євро, і гривні. Туалети на зупинках бувають платні, а часу розмінювати гроші чи шукати банкомат немає. Тож, щоб не нервувати зайвий раз – беріть на замітку.
… і неочевидні
Рушник для хамаму (€4,99 у Batlers) – неочевидний вибір. Але в останню поїздку він виручив під час 8-годинного очікування на кордоні. Розстелила його на траві – розкіш горизонтального положення не порівняти ні з чим. Потім згорнула рушник в імпровізовану подушку. Везти і прати його легко, він не мнеться і слугуватиме і як легка ковдра, і як покривало, парео, шаль, тюрбан, килимок і навіть скатертина.
Віяло. Не найпопулярніший аксесуар, тим більше, що зазвичай в автобусах є кондиціонер, але… Якщо він надміру холодний – маєте светра або чудо-рушник. Якщо охолоджувач повітря зламався – дістаєте віяло. Декілька разів моє стареньке паперове опахало рятувало не лише мене, але й сусідок по автобусу.
Навушники, підзарядки, павербанки теж не забувайте. А от до сухих чи вологих серветок, купіть ще серветки для інтимного догляду. Усі перевізники обіцяють хоч і не швидку, але комфортну подорож. Втім туалетний папір має особливість закінчуватися не тільки в автобусному туалеті, але й на заправках, і в громадських вбиральнях. Ще я купую в магазині dm дорожні баночки-туби з кремом для рук, обличчя, зубною пастою тощо. Вони дешеві, і не важкі. За декілька годин перед кордоном встигнеш і посидіти в розжареному автобусі, і постояти в його задушливій тіні, і походити навкруги кілька годин під сонцем – не забувайте про крем із SPF.
Убезпечити себе в дорозі від усього неможливо. Обладнання в автобусі виходить з ладу, туалет може не працювати (було таке), очікування на кордоні вимотує своєю непрогнозованістю. Автобусна подорож – важке випробування. Тож добре зважте, що візьмете з собою, як і де зберігатимете документи чи гроші та що вдягнете в дорогу.
Фото – Нана Морозова/Амаль Берлін Україна
Додаткова інформація:
Як зібрати себе докупи, коли світ шкереберть – тут.
