Операція «Термінал»: як живуть українці в "Тегелі"

На житло в Берліні чекають близько 3,5 тис. біженців. Більшість з них – українці. Місто схоже вичерпало можливості прийому нових громадян. Нана Морозова відвідала тимчасовий притулок в “Тегелі”, щоб з’ясувати перспективи тамтешніх мешканців.

Стороннім вхід заборонено

До Українського центру прибуття в колишньому аеропорту «Тегель» журналісту просто так не потрапити. Через пункти контролю не проїхати ані машиною, ані таксі. Посвідчення теж не спрацює. Єдина перепустка – акредитація у пресцентрі Державного управління у справах біженців (LAF).

З безпекою тут суворо: спокій тих, для кого аеропорт став тимчасовим притулком на шляху до Берліна, ретельно оберігають. І це зрозуміло. Бо в одному місці протягом декількох місяців перебувають тисячі людей, які врятувалися від війни. У терміналах А, В – 1900 осіб, у терміналі С – 800, і стільки ж у двох легких, але теплих наметах поруч.

Прессекретарка LAF Моніка Хеббінгхаус зустрічає мене на зупинці, куди щодня прибувають автобуси з біженцями. На вулиці +7°C, вітряно та вогко. Біля входу в термінал С люди курять у футболках без верхнього одягу. «Підемо тим ж шляхом, що й новоприбулі прохачі притулку», – пані Хеббінгхаус та її колега Карін Рітц стають моїми провідницями.

Все під контролем

Через залу очікування, повз медичний пункт. Тут роблять тест на ковід, звертаються до лікаря, якщо є хронічні хвороби або скарги та отримують ліки. За необхідності новоприбулим роблять щеплення.

В понеділок об 11 ранку людей мало. У відділенні, де заповнюють документи на розподілення у Німеччині, стоять без діла десяток штативів з фотоапаратами. Сканери для зняття відбитків пальців вимкнені.

Потужна хвиля шукачів притулку вщухла. За тиждень з 26.12.2022 по 1.01.2023 до Берліна прибули 1 670 біженців з України (в середньому 238 на добу). І це крапля в морі порівняно з тим, що відбувалося тут навесні та влітку. Але Берлін давно обмежив прийом людей. Тому тут залишаються лише ті, у кого є підтвердження, що в столиці живуть родичі, або контракт на роботу чи навчання. Решту новоприбулих відправляють у землі, де ще є квоти на розселення. Термінали А і В повні. І тільки тут, в терміналі С, ще можна влаштуватися. Проте місць обмаль.

Повсюди вказівники українською мовою та багато людей в жилетах різних кольорів. Кожен позначає певну службу допомоги. Загалом шість організацій опікуються обслуговуванням тутешніх мешканців. Серед них Червоний хрест, Мальтійська служба допомоги (MHD), Спілка Робітничих Самаритян (ASB) і нащадки лицарів-госпітальєрів – асоціація Johanniter- Unfall-Hilfe (JUH). Всю координацію здійснює регіональне об’єднання Німецького Червоного Хреста (DRK Berlin). Вони забезпечують соціальний догляд та соціально-психологічну підтримку, організовують догляд за дітьми, особами з обмеженими можливостями, тваринами, надають невідкладну медичну допомогу. Працює і служба розшуку, і перекладачі. Здається, жодний аспект не виходить з під їхнього контролю.

Очікування, поразки та особистий простір

До спальних кімнат стороннім заходити не можна, тому шукаю співрозмовників у обідній залі з довгими дерев’яними столами. Як і все тут, обід за розкладом з 12:00-14:00. У меню цього тижня – картопляний суп, риба з овочами та рисом, сочевиця, цільнозернові макарони з томатним соусом, куряче філе з карі, яловичий гуляш з паприкою… Люди перемовляються неголосно, але тут майже ніколи не буває тихо.

Олександрові вісімнадцять. Він з села Макарове Луганської області. Щойно видалася можливість, він виїхав з окупованої території з батьками, 17-річною дівчиною Іриною та котом. У «Тегелі» з середини грудня. «У нас по 10 людей в одній кімнаті. Я навіть жив з незнайомими жінками, бо коли ми заселялися не було місць. Згодом звільнилося два ліжка, і мені вдалося забрати до себе маму з Ірою. А батько поки що в іншій кімнаті», – розповідає студент. У своєму університеті на факультеті журналістики він навчається дистанційно. Планує вчити німецьку і влаштуватися тут на будь-яку роботу, тільки-но сім’я отримає власне житло. «Деякі чекають його по 2-3 місці, – каже він. – І не відразу погоджуються на пропозиції. Дві жінки з моєї кімнати не поїхали у гуртожиток, бо їм не сподобалися умови».

Термінал С став пунктом очікування не тільки для новоприбулих. Ті, хто не зміг зачепитися в Берліні з різних причин, теж опиняються на одному з двоповерхових ліжок. Як от 20-річна Анастасія, яка приїхала з Харкова в жовтні. Спочатку жила в німецькій родині, потім намагалася сплачувати за власне житло з невеликих соціальних виплат. Не потягнула. «Я в «Тегелі» четвертий день, і тут найважчі умови, які я коли-небудь мала. Жити тут – це як виклик, – розповідає дівчина. – Особистого простору немає, можеш спостерігати чужі сварки, зрідка бувають навіть бійки».

Брак приватності – мабуть, головна проблема мешканців терміналу. Її намагаються вирішити, облаштовуючи неподалік невеликі контейнери для усамітнення. «Жінки зможуть там плести, читати книжку чи організувати клуби за інтересами, – каже Карін Рітц прессеркетарка державного управління соцполітики. – Ми організуємо місця і для спортивних занять, і для молитви».

Але цього замало, якщо від 2 до 12 тижнів живеш у тисняві з незнайомцями. Перспектива – це номер в готелі, кімната в колишньому притулку для безхатченків, у гуртожитку або в контейнерному містечку. І бюрократія тут ні до чого, бо ж документи оформлюють у день прибуття. Причина гірша – у Берліні закінчилося житло.

Берлін, що тріщить по швах

Якби карта міста ожила, кордони його районів тріщали б по всіх швах. Житла немає не тільки для новачків чи біженців. Місцеві шукачі помешкань потерпають не менше. Чимало людей змушені знімати житло за комерційними цінами. Якщо німецькі родини, які прийняли десятки тисяч українських родин у своїх власних оселях завтра відмовлять їм у прихистку, станеться справжній квартирний колапс. З майже сотні тисяч українців в Берліні тільки 4 тис. живуть у звичайних притулках, якими опікується держава.

У пані Хеббінгхаус шляхетність городян викликає захоплення: «Це приголомшливо, як багато людей розмістили в приватному секторі, я ніколи не могла подумати раніше, що це можливо!» Але біженці прибувають і проблема залишається. LAF гарячково шукає нові можливості для оренди будівель у Берліні, щоб створити там альтернативне житло. Прессекретарка LAF говорить, що в столиці започаткували величезну програму щодо будівництва соціальних квартир. За нею мають звести 50 будинків. Але не відомо, скільки часу це забере. «Те що ви зараз побачите – це термінові заходи, лише найшвидші перші кроки».

Білий табір

Ми виходимо з терміналу С. Просто навпроти, на фоні сірого неба біліють величезні намети. Тут можуть жити 3200 людей. Дуже скоро їх почнуть заселяти. Сюди переїдуть 1900 біженців, які перебувають наразі у терміналах А та В. За рішенням берлінського Сенату їм дозволили залишитися там до березня. Весною у «Тегелі» розпочнуть будівництво нових приміщень та кампуса для Берлінського університету прикладних наук (BHT).

Швидкість зведення білого табору вражає – його побудували лише за грудень. Але умови тут нічим не відрізняються від побуту терміналу С. Так само по 10 людей в кімнаті, 10 поличок для валіз, 5 двоповерхових ліжок. Санітарні зони спільного користування, постійний людський гомін. Їжа та вимкнення світла за розкладом. Тільки біла постільна білизна та білі матраци – новісінькі.