Навіть якщо ви не цікавитесь сучасним мистецтвом, вам сюди – на Ляйбніцштрассе, 57. Побачите, на яку вражаючу галерею перетворився колишній бордель, поспілкуєтеся рідною мовою з новими знайомими, та разом придумаєте новий творчій або суспільний проєкт. Артприхисток, що його започаткувала Спільнота українських художників, музикантів, фотографів та дизайнерів (UCC) за підтримки німецької компанії Scope Berlin відкриває двері для всіх охочих.
Молоді та зухвалі. Фото: Вікторія Темнова
Додати барв
На внутрішньому подвір’ї резиденції Scope Berlin у Моабіті святкують другий день народження цієї інтернаціональної мистецької спільноти. Сусіди не проти. Вони звикли і навіть радіють. Вечірки ж відбуваються не кожний день, а ось галерея та кінозал, які вони тепер можуть відвідувати в своєму будинку, помітно урізноманітнили життя досі непримітного району. Нещодавно відкрилося ще й креативне кафе Kukumu, де можна проводити зустрічі та обговорення питань добробуту мешканців.
Мая Мітєва, ініціатор та співзасновниця Scope BRL, розповідає, що компанію заснували саме заради того, щоб створювати цікаві простори, поєднуючи мистецтво, ідеї та людей. Беремо непримітний район, додаємо галерею, встановлюємо креативне освітлення, скульптури, проводимо виставки та кінопокази, – і ось! – він вже не просто придатний, але цікавий для життя і спілкування жителів. Тому Scope BRL запрошує митців із усього світу в Берлін на художні резиденції, надаючи безкоштовне житло, фінансову підтримку, майстерні для роботи та галерею для виставок.
Мистецтво рятує
Вже на другий день російського вторгнення Scope BRL оголосив конкурс для українських художників. Запросити могли лише одного, але отримали 92 заявки. Оскільки в будинку в Моабіті місця було замало, Мая Мітєва звернулася до друзів у пошуках помешкання для гуртожитку та виставкового простору. Квартиру поруч з метро площею 500 кв.м. (і цікавою історією) знайшли відразу.
Анастасія Пасечнік, натхненниця і арт-директорка UCC. Фото: Вікторія Темнова
Анастасія Пасечнік. актриса, художник, музикант і людина нестримної енергії теж брала участь у тому конкурсі, але не пройшла. Не змирившись, написала листа з подякою за наданий шанс, і на удачу вказала все, що може робити як куратор та менеджер. Це працювало. Засновники Scope BRL призначили зустріч, показали приміщення, і Настя миттєво оцінила його величезний потенціал. «Я запропонувала проєкт UCC (Українська культурна спілка) і ми домовилися про партнерство, – говорить Настя. До співпраці з UCC долучилося ще декілька німецьких компаній: AusserGewöhnlich Berlin опікувалися фінансуванням, WeiberWirtschaft eG, eV і Transiträume e.V. допомагали з новими зв’язками та рекламою. Журі швидко обрало кандидатів із різних міст України, і нова команда почала косметичний ремонт в приміщенні колишнього борделю.
Будинок № 57 та його мешканці
Вони готові тебе дивувати, Берлін! Фото: Вікторія Темнова
На порозі будинку номер 57 на Ляйбніцштрассе металом виблискує напис «Salve». Колись його глянсували підошви відвідувачів і працівниць тутешнього борделю на другому поверсі. Але тепер тут царюватиме українське мистецтво. «Чи можна подивитись виставку?», – запитую юнака, що відкриває старі двері. – Так, але перепрошую, ми не все прибрали після вчорашнього відкриття». Потім я дізнаюся, що еколог за фахом, Антон Тухтарьов чудом виїхав із окупованого Маріуполя. Через фільтраційні табори ДНР та Таганрогу дістався до Санкт-Петербургу, а потім через Естонію та Данію до Німеччини. Тепер протягом року разом із іншими 18 пожильцями артприхистку він залишатиметься в Берліні, звикаючи до нового життя.
Вікно у майбутнє. Фото: Нана Морозова
Атмосфера химерна: палацові шпалери, золоті рами, ліпнина та чи не посеред зали чорна ванна на левячих лапах, ще з колонами. Меблі з патріотичними написами і картини та фотографії на кожній стіні. Не інтер’єр, а справжній артоб’єкт. Шкода тільки, що не всі побутові питання вирішено. Олександра Савченко, кураторка із Харкова, каже, що кухня є, але без посудомийної машини, втім як і пральної. Тож товариство дуже вдячне сусідам-німцям, які запропонували користуватися їхньою машиною.
Художники не тільки так бачать, але й відчувають. Фото: Нана Морозова
«Це ще нічого, – знизує плечима фотограф Софія Скат. – Я місяць не була в душі, а їжу ми готували на вогнищі, бо в будинках не було ані води, ані світла. І виїхати не могли: 5 березня росіяни розстріляли евакуаційну колону». Сусід зміг вивезти Софію з мамою та 82-річною бабусею тільки у квітні. Влаштувавши сім’ю в Сербії, в Берлін Софія приїхала лише з однією плівкою зі світлинами. Але після обшуків на 19 російських блокпостах на краще годі було й сподіватися. Проте Софія налаштована рішуче: «Ми привнесемо свіже повітря в тутешню артспільноту, нові ідеї, і це безумовно впливатиме на життя Берліну».
В гості за розкладом
Ще в березні резидент UCC художниця Сомарі у співавторстві з іншими митцями створила стінопис «Ніколи знову?» у Кройцберзі (Falckensteinstraße 48). «На ньому згоріла батьківська хата в Сєвєродонецьку. Зі сходу назустріч летить ракета… В основі – символ опору українського народу – протитанковий їжак»», – написала Сомарі під своїм постом на сторінці UCC в інстаграмі. І це не останній проєкт, який збагатить пульсівне артжиття Берліну українськими ідеями.
Ми ніколи про це не забудемо. Фото: Нана Морозова
UCC хоче стати мостом між двома культурами за часів війни. І програма буде напрочуд різноманітною. Софія Голубєва з Одеси працює в восьми напрямках: живопис, графіка, перфоманс, інсталяція, фотографія, цифрове мистецтво, звук та відео. Анастасія Пасечнік – акторка, музикант, дизайнер і художник. Антон Рєзнік – автор мальописів, відеоігор, картин, інсталяцій та скульптур. Вікі Берг з Харкова тче килими, її земляк Нікіта Коваленко пише вірші, Марія Кебуладзе – музику та пісні, одеситка Влада Біловоденко присвятила себе сучасним танцям… Та оскільки артприхисток є не тільки галереєю і майстернею, але й домом художників, завітати до них можна буде не щодня. Розклад «відкритих дверей» ще не готовий, але вони точно відчиняться для всіх охочих.
Нана Морозова
