Чи справді органи опіки у Німеччині можуть забрати дітей у біженців? Ця тема активно і регулярно розганяється у соцмережах, проте підтвердження були в одиничних випадках. Тему вивчали журналісти DW та Наталка Якимович.
Чи справді можуть забрати дітей у біженців?
Безперечно, у групі ризику є діти, які втікали від війни за кордон без батьків, а в супроводі бабусь чи інших родичів. Про це в ефірі телеканалу 1+1 заявив Дмитро Лубінець: “Рідна бабуся, може з онукою вільно пересуватися територією України. Щойно вона виїхала в Європу, вона не вважається офіційним опікуном. І соціальні служби можуть звертатись до суду, аби визначити опікуна з числа громадян країни, в якій вони перебувають».
Тобто бути просто родичем дитині за межами України – недостатньо. Необхідно юридично оформити це в службі у справах молоді. Jugendamt не тільки займається проблемами залишених без нагляду дітей і підлітків, але й надає консультації й підтримку родинам. Опікуни навіть отримують додаткові грошові виплати і можуть розраховувати на психологічну допомогу.
Тож, якщо ви приїхали з чужими дітьми, обов’язково зареєструйтеся. Якщо у вас виникли питання щодо виховання чи труднощі з дітьми, німці теж закликають звернутися по допомогу, а не чекати проблем. Наприклад, якщо почнуться скарги зі школи чи від сусідів. Примітно, що діти також можуть звернутися по захист, якщо у них виникли проблеми з батьками чи опікунами. Для скарг працює гаряча лінія з перекладачами.
Загроза залишитися без дітей, за словами Дмитра Лубінця, цілком реальна й для батьків, які, “на думку соціальних служб, негідно поводяться з дитиною”. Зокрема, такий випадок і був зафіксований у Німеччині.
Матіас Лемкуль зі земельної координаційної спілки органів у справах неповнолітніх федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія у розмові з DW наголосив, що дітей можуть забрати від батьків, якщо є нагальна загроза життю чи здоров’ю. Проте будь-яке таке рішення має бути затверджене судом.
Для звернення до суду мають бути заяви від щонайменше двох соціальних працівників. Про жоден випадок, коли в українських біженців забрали дітей, Лемкулю невідомо. Натомість він стикався з поодинокими претензіями органів опіки до роботи саме українських вихователів, які евакуювали до Німеччини дитячі будинки.
Що значить «крайній випадок»?
Суди, за словами експерта, ретельно перевіряють, чи є підстави обмежувати право батьків на виховання дітей і в разі необхідності долучають до справи незалежний експертний висновок. Якщо батьки не можуть сплачувати послуги адвоката, їм надає правовий захист держава.
Головною причиною, коли дітей точно заберуть – якщо існує загроза, що батьки чи треті особи завдають дитині фізичну, психічну чи емоційну шкоду.
Також у зоні ризку батьки чи опікуни, які мають фізичні чи психічні хвороби, а також залежності, через які вони не можуть повноцінно піклуватися про дітей.
Розглядаються випадки емоційної привязанності. Приниження дитини, що завдає психологічної шкоди.
Серед причин, які легко доводяться і можуть мати чимало свідків – недоліки в догляді. Коли дитина дуже неохайна, голодна.
Те, що не дуже ріже очі в Україні, але точно неприпустиме чи вважається в зоні ризику у Німеччині – постійні конфлікти між батьками, особливо з бійками.
Причиною може бути навіть категорична заборона бачитися з одним з батьків. І дуже важливим моментом можуть стати регулярні пропуски школи.
Забирати дітей у біженців невигідно!
Матіас Лемкуль зазначає, що суди у сімейних справах ретельно перевіряють обґрунтовантість передачі права опіки. “Пріоритетом завжди є спроба виправити ситуацію, залишаючи дитину у сім’ї. Подекуди вони у своїх рішеннях констатують, що батьки не справляються, але залишають дітей у сім’ї, приписуючи, наприклад, щоденні відвідини сім’ї соціальним працівником”, – зазначає експерт.
Органи з питань неповнолітніх не зацікавлені брати дітей під опіку хоча би навіть з фінансових міркувань. Витрати на одну дитину в інтернаті становлять €4 тис. на місяць. За значно менші гроші можна молоду маму, наприклад, переселити в соціальний центр разом з дитиною.
Представниця BUMF Гелен Зундермаєр теж не знає випадків, щоб в українських бабусь або матерів у Німеччині силою забирали дітей. “Навпаки – до нас зверталися за консультацією біженці похилого віку з України, які просили взяти онуків під опіку, бо вони не могли повноцінно впоратися з вихованням і розв’язанням всіх проблем у країні, де вони навіть мову не знають”, – каже Зундермаєр. Вона констатує, що для того, аби приділяти належну увагу українським сім’ям, у німецьких соціальних службах бракує персоналу зі знанням української мови.
