Вони поєднали оперний спів, українські ретро- й народні пісні та театр – і вийшло дещо особливе. Музична вистава “Запроси мене у сни”, немов машина часу, переносить слухачів у Київ 1950-70-х років, в атмосферу арт-клубу Х. Л. А. М., де збиралася місцева богема. На сцені – мінімум реквізиту і лише три артистки, але їхні голоси та музика заповнюють собою увесь простір, творять магію. Це тріо Ukrainische Retro: співачки Дарія Тимошенко та Віолета Самон і піаністка Валерія Максимова. Вони виступають зі своєю виставою у театрах Франкфурта-на-Майні.
Українська естрадна класика
Вже сама назва цього музичного дійства – “Запроси мене у сни” – відсилає до однойменної пісні культового українського композитора Володимира Івасюка. Окрім неї у виставі звучать твіст “Троянди на пероні” Анатолія Горчинського, танго “Гуцулка Ксеня” Ярослава Барнича, хіт “Осіннє кохання” з репертуару Квітки Цісик, “Прелюдія №1” Василя Барвінського, а також народні мелодії, як от колискова “Котику сіренький”, “Ой верше мій, верше” та інші. Усе – в оперному виконанні та авторському музичному аранжуванні.
“Ми хочемо презентувати на загал і, можливо, навіть рекламувати українську музику, щоб німці сприймали її не як щось екзотичне, а як частину європейської культури”, – зазначає вокалістка Дарія Тимошенко. Пісні виконуються українською, однак перед кожною композицією звучить вступний текст німецькою мовою. Він, немов невидимими нитками, “зшиває” мелодії у єдине театрально-музичне полотно. А світло від Бели Банноер і хореографія від Анастасії Піло додають об’єму та посилюють емоції. Візуал для артисток розробляє мисткиня Марія Бикова.
Фото – Марія Бикова
Ліки від туги
Учасниці тріо – українські музикантки в екзилі. Після початку повномасштабної війни РФ проти України дівчата живуть і навчаються у Франкфурті-на-Майні. Вистава “Запроси мене у сни” – це їхній спосіб відрефлексувати досвід біженства, втрати дому.
“Створенню цього проєкту передувала величезна туга за домом. І бажання звідкись черпати сили, – розповідає співачка Віолета Самон. – Нехай звучить пафосно, але ми черпаємо їх у своєму корінні. Коли виконуєш свою музику своєю мовою – це певна форма медитації. Тож для нас найважливіше було – врятувати себе, знайти сили в своїй культурі, і вже тоді знайомити інших з цією культурою”.
Для піаністки Валерії Максимової ще в Україні імпровізації на тему народних і ретропісень були віддушиною, своєрідним хобі. “У київському театрі “Сузір’я” на Золотих воротах я грала на розігріві перед основними спектаклями. І дуже часто імпровізувала, залучала якраз українські народні та естрадні пісні минулого століття. А зараз це стало для мене ліками, коли я, як і всі ми, переживаю цей біль через події в Україні. Для мене особисто це ліки, відчуття, що я можу бути корисною”, – каже музикантка.
“Це певна сублімація, тому що тут, у Німеччині, ми виконуємо багато німецької музики або просто закордонної, не нашої рідної. А нам хотілося мати щось своє – так все і почалося”, – додає Дарія, яка є ініціаторкою проєкту.
Доля звела у Франкфурті
Валерія родом з Херсона, Дарія – з Харкова, Віолета – киянка. Дівчата були знайомі ще до повномасштабного російського вторгнення: усі навчалися в Національній музичній академії України в Києві. Однак тоді вони майже не спілкувалися, жодного разу не виступали разом. Усе змінилося, коли доля звела їх у Франкфурті-на-Майні. “Незалежно одна від одної, ми опинилися в цьому місті з однакової причини: у місцевому музичному виші – Hochschule für Musik und Darstellende Kunst – був проєкт підтримки українських музикантів. Зокрема, діяла програма Gastförderung, тобто можна було приїхати і навчатися як гостьовий студент”, – пояснює Дарія. Вона вже завершила магістерську програму, Віолета та Валерія продовжують навчання. Також артистки виступають в оперних театрах Франкфурта, беруть участь у концертах і музичних проєктах.
Чому ретро
У 2025 році дівчата об’єдналися у творчу спілку Ukrainische Retro. Тоді ж улітку вони вперше представили публіці виставу “Запроси мене у сни”. “Чому ретро? Тому що це більш доступна і легка музика, ніж класична. Адже ми класичні музикантки, з академічною освітою. Водночас ретро – більш легка музика, але все одно вже як класика звучить, тому ми обрали цей жанр”, – пояснює Дарія Тимошенко.
На їхні виступи приходять як українські, так і німецькі слухачі. “Пам’ятаю перший концерт: було дуже приємно, що німці зрозуміли наш посил, що їм сподобалася музика. Багато хто з них був здивований, що в Україні є і такі пісні, а не лише гопак і тому подібне. Вони були раді почути щось нове, свіже”, – згадує Валерія Максимова.
“Як українська мисткиня я відчуваю, що маю місію – знайомити публіку різних країн з нашою культурою, навіть з історичними фактами. Це відбувається не тільки через музику, але й просто через діалоги, спілкування перед концертами та після. Отак по краплині пояснюєш, розказуєш, знайомиш людей із тим, хто такі українці”, – зазначає Віолета Самон.
Співпраця з театрами
Тріо Ukrainische Retro виступає у невеличких камерних театрах Франкфурта-на-Майні. Першим, хто надав їм сцену, був Stalburg Theater. “Там є такий формат – відкритий понеділок (Montag in Stalburg), коли можна поекспериментувати, спробувати щось нове. Так ми і зробили. Наші перші концерти відбулися саме в цьому театрі, і досі ми виступаємо там найчастіше”, – розповідає Дарія. Нещодавно українки успішно дебютували у Keller Theater, також зацікавленість у співпраці висловив театр Volksbühne. Музикантки постійно шукають нові майданчики для виступів, а ще – прагнуть привезти свою виставу до інших міст Німеччини.
