Фотопроєкт про активних українок столиці планують презентувати на Café Kyiv у січні 2025 року. У зніманні взяли участь 22 героїні – ті, хто вже давно живе у Німеччині, і ті, хто приїхав до Берліну після початку повномасштабної війни в Україні. За зніманням спостерігала Нана Морозова.
Полудень. Деінде крізь хмари ледь проглядає холодне сонце. Двір Interkulturelles Haus Pankow на Шенфлисе Штрассе на декілька годин перетворюється на знімальний майданчик. “Вам не дуже поталанило, – говорить Олександра Бінерт, кураторка та координаторка знімання. – Під час перших двох фотосесій у жовтні було значно тепліше!” Щоб героїні фотопроєкту не застудилися, Олександра приготувала термоси з чаєм та пісочні тістечка з цукровою пудрою.
Участь у зніманні – теж робота
Червоний ящик із частуванням та розставлені навкруги стільці миттєво стають залаштунками проєкту та водночас дискусійним клубом. Майже всі учасниці знайомі між собою. Поки одних фотографують, інші занурюються в обговорення. Якщо не дослухатися до розмови, здається, що це звичайні балачки зі сміхом та обіймами. Але насправді берлінські активістки навіть фотосесію перетворили на робочу зустріч. Хтось отримав грант на практику у Брюсселі й ділиться контактами, хтось розповідає про нову посаду в окружному управлінні – і всі радіють досягненню подруги, хтось пропонує обговорити найближчі кроки щодо висування представника українських громадських організацій до столичних установ.
“Політична участь жінок з України в Берліні” (Political participation of Ukrainian Women in Berlin) – новий фотопроєкт ГО CineMova Ukrainian Empowerment Network e.V. Одна з авторок ідеї – Олександра Бінерт, засновниця клубу та очільниця правління Альянсу українських організацій (інтерв’ю з нею тут). “Багато українок – і тих, що приїхали після початку повномасштабної війни, і тих, хто живе тут давно – впливають на зміни в цьому суспільстві, але нас не завжди видно, – говорить правозахисниця та історикиня. – Тому ми вирішили зробити серію портретів, щоб розповісти про жінок, які беруть участь у розв’язанні важливих суспільних питань, вибудовують взаємовідносини між мігрантами та владою, допомагають шукачам притулку і представляють Україну на всіх рівнях – від виступів на конференціях та семінарах до представництва у місцевих районних радах”.
Портрети супроводжуватимуть тексти німецькою. У них жінки коротко розповідатимуть про те, хто вони, чим займаються та чому політична та/або громадська активність українок є сьогодні вкрай важливою.
“Німецьке суспільство сприймає українців переважно як гостей”
Одна з героїнь проєкту Олександра Якобс вважає, що розповідати німцям про ініціативних представниць української спільноти дуже важливо. “Німецьке суспільство сприймає українців переважно як гостей, – зауважує громадська активістка. – Але ми, хто тут давно, вже є дуже активною частиною суспільства”.
(Олександра Якобс)
Олександра із Кривого Рогу – живе у Німеччині майже 22 роки. Приїхала вступати до університету, закінчила факультет соціології. Працює вчителькою початкових класів в одній з берлінських шкіл. Її волонтерська участь у громадському житті – лобіювання інтересів не тільки українців, але й всіх людей з міграційним походженням у раді з інтеграції та залучення при міській раді району Темпльхоф-Шенеберг. Її сформували трохи більш як рік. “У Німеччині закон вимагає, щоб у районних меріях були сформовані ради з громадських представників мігрантських спільнот. Ми вивчаємо проблеми людей міграційного походження, дізнаємося, чого їм не вистачає для інтеграції, складаємо пропозиції та приходимо на засідання комітетів з різних питань, щоб представити свої ініціативи місцевим депутатам”.
Бінерт погоджується: “Як емігрантки ми не просто приїхали й чогось чекаємо. Ми робимо свій внесок у це життя. Нам також важливо показати приклад для інших, надихнути людей на активізм. Ми прагнемо залучити їх: не сидіть вдома, не замикайтеся у собі!”
“Активізм – це не обов’язково про глобальні зміни… можна і квіти садити”
До розмови долучається Наталія Пригорницька – співзасновниця та перша заступниця голови Альянсу українських організацій. А ще вона очолює ГО Open Platform e.V., діяльність якої сфокусована на протидії дезінформації, політичній комунікації, освіті та відновленні України. (Більше про досягнення Open Platform тут.
(Галина Жучкова, Олександра Бінерт і Наталія Пригорницька на перерві під час знімання)
Наталія вважає, що активізм – це не обов’язково про глобальні, системні зміни. Можливостей бути залученим до суспільного життя безліч. “Можна і квіти висаджувати перед будинком, де ти живеш. Я сама так вчиняю, – говорить політологиня й активістка. – Це створює затишну атмосферу сусідських стосунків. Головне – не сприймати активізм як додаткове навантаження. Він не має бути баластом чи тягарем. Навпаки – це велике збагачення. Але важливо знайти те, що приносить радість саме тобі. Нехай не одразу, але поступово маємо долучатися”.
Те, про що із запалом говорить Пригорницька – політика маленьких кроків. Які ведуть до великої мети. “Якщо ми фізично не знаходимося в Україні і не допомагаємо якимось іншим чином, то ми волонтеримо тут і робимо свій обов’язковий внесок для захисту України, – переконана жінка. – Можливо, щомісячні донати, якщо людина не має часу, ресурсу, здоров’я тощо для активної залученості у громадську діяльність. Або інша посильна допомога. Все це для мене – про суспільно активну позицію”. Наталія і говорить, і придумує ідеї дуже швидко. Тут же ж пропонує на базі Альянсу Українських Організацій започаткувати зустрічі для тих, хто хоче долучитися, але не знає як.
Від волонтерок до парламентарок
Уже на етапі вибору учасниць авторки проєкту зрозуміли: охопити всі гарні й важливі ініціативи за один раз – неможливо. “Але ми намагаємося представити все різноманіття нашої діяльності, – розповідає кураторка і координаторка проєкту. – У нас є і представниця єврейської громади, і кримськотатарська журналістка. Волонтерки ГО GUTEmission, які налагоджують міжкультурні зв’язки, та волонтерки, які опікуються пораненими українськими військовими, що перебувають на лікуванні в Берліні. Також ми запросили на знімання і першу парламентарку українського походження Лілію Усік. До речі, п’ять українок є членкинями інтеграційних районних рад у чотирьох районах Берліну: дві – у Ліхтенберзі та по одній представниці у Темпльхоф-Шенеберзі, Марцані й Панкові”.
(Олександра Якобс, Олександра Бінерт, Наталія Пригорницька, Галина Жучкова, Тетяна Гончарук)
Тетяна Гончарук, яка працює у раді мігрантів у районі Марцан-Хеленсдорф, керує проєктом Frauentreff HellMa від організації ГО MIM e.V. (Migration in Marzan).
Жіночий центр допомагає не тільки українкам, а й усім жінкам у надскладних життєвих обставинах. “Наприклад, якщо жінка переживає насильство у стосунках, ми надаємо соціально-правові консультації, супровід в інстанції з перекладачем, – пояснює Гончарук. – У нас також є психологиня, яка працює з травмами. Крім того, ми консультуємо українок з інвалідністю щодо того, як влаштована і як працює система страхування і медичної допомоги у складних випадках, як визнати інвалідність тощо”.
Співпрацюють і з адвокаткою. Як яскравий приклад спільного успіху Тетяна наводить складний випадок із викраденням української дитини власним батьком. Дворічні пошуки дочки та анонімне повідомлення привели мати до Берліна і до проєкту Frauentreff HellMa. Пів року боролися юристи за право матері жити з дитиною – і на щастя, історія закінчилася гепі-ендом.
Ловець світла
До роботи над проєктом залучили фотографку Галину Жучкову. Усі портрети вона робить на вулиці. Руки мерзнуть, але жінка не зважає. Світло щомиті може “піти”, воно для фотографки – найголовніше. “Багато хто говорить про свою нефотогенічність, або про певну “робочу сторону” обличчя, – ділиться спостереженнями Галина. – Але для мене і виграшний ракурс, і одяг не є такими важливими як контакт з людиною та світло, яке підкреслюють моє сприйняття”. Втім вона щоразу терпляче показує героїням результат на маленькому екрані “Кенона”. І радо погоджується перезняти, якщо комусь не подобається кадр.
Галина фотографувала завжди. За фахом вона біофізикиня, але за життєвих обставин 15 років присвятила роботі в одному з архітектурних бюро в рідному Харкові. Любов до фотографії перемогла – і жінка, за її словами “пішла у вільне плавання”. Брала участь у колективних виставках, мала і персональні. Але після початку повномасштабної війни змушена була приїхати до Німеччини з мамою.
У Берліні почала вчити мову, волонтерити як фотографка. “Поки знімаю на волонтерських засадах, але планую зареєструватися як підприємець і обов’язково продовжу працювати, – говорить Галина Жучкова. – Раніше я знімала природу, але пейзажі відійшли на другий план. Зараз чомусь цікавішими стали люди”.
ГО CineMova Ukrainian Empowerment Network e.V. CinеMova e. V. сайт тут і фейсбук тут.
Allianz Ukrainischer Organizationen: сайт тут і фейсбук тут.
Всі фото авторки.
