Інна Руденко кілька місяців розсилала своє резюме німецьким компаніям. Безрезультатно. Дотримуючись експертних порад, вона повністю переробила резюме – і протягом тижня отримала чотири запрошення на співбесіду. А невдовзі підписала безстроковий робочий контракт. З липня цього року жінка працює бухгалтеркою в Торгово-промисловій палаті Оффенбаху. Що допомогло їй зацікавити роботодавців і як вона готувалася до співбесіди, читайте в нашому матеріалі.
Прихисток у Франкфурті-на-Майні
“Офіс з видом на море, чудовий колектив, гарні умови праці, цікава та перспективна робота – і все це в одну мить рухнуло“, – згадує кінець лютого 2022-го одеситка Інна Руденко. В Україні вона очолювала департамент бухгалтерського обліку у відомій мережі магазинів електронної техніки. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, жінка залишила свій дім, улюблену роботу та разом із донькою-підліткою вирушила до Німеччини.
“Я цілеспрямовано їхала у Франкфурт-на-Майні: тут живе моя старша донька. Свого часу вона прибула сюди за програмою Au-pair, здобула освіту і зараз працює у маркетинговій компанії. Нам пощастило, що було до кого їхати, що нас прихистила рідна людина”, – розповідає жінка.
Молодшу доньку майже одразу прийняли до інтеграційного класу в одній з гімназій Франкфурта, а сама Інна пішла на мовні курси. “Я не могла 24 години на добу думати про той жах, який стався, – це мене руйнувало. Треба було терміново щось робити, тому я стала шукати мовні курси. На той момент було багато вільних місць, і вже у травні я розпочала навчання”, – згадує жінка.
А мінус 128
Колись Інна вивчала німецьку у школі, але відтоді цю мову не використовувала. Тридцять років потому довелося починати все з початку, каже жінка: “Коли я сіла за німецькі підручники, то зрозуміла, що мій рівень був навіть не А1, а, як я жартую, А мінус 128. Я могла читати, рахувати до 10, пам’ятала деякі слова. Адже школу я закінчила в 1989-му році, а в Німеччину ми приїхали в 2022-му – пройшло ціле життя”.
Навчання стало для Інни серйозним викликом: мова давалася важко. Щоби був прогрес, жінка багато та наполегливо займалася. “Я завжди мала гарну пам’ять, але вік та пережитий стрес далися взнаки. Якби ті зусилля, які я зараз докладаю для вивчення мови, я докладала у 25-30 років, у мене був би колосальний результат”, – переконана Інна.
Вона успішно закінчила інтеграційний курс і продовжила навчання, щоб опанувати німецьку на рівні B2. Однак іспит не склала. “Мені не вистачило всього двох балів, щоб отримати сертифікат В2″, – розповідає жінка.
Показати донькам приклад
“Ще коли я чекала на результат іспиту, я прийняла рішення, що не буду повторно проходити курс, а в будь-якому разі піду працювати. Я вже не могла жити в цьому режимі – поставити життя на паузу та чогось чекати. Я хочу рухатися вперед. Життя складне, і я прагну показати донькам: що би з нами не сталося, які би не були важкі часи, не можна надовго зупинятися. Треба взяти паузу, передихнути, але в будь-якому випадку рухатись”, – каже Інна Руденко.
Фото з особистого архіву Інни Руденко
Оцінюючи свої шанси на німецькому ринку праці, вона розмірковувала так: опановувати нову професію, та ще й нерідною мовою, в її випадку недоцільно. Тому зробила ставку на свій досвід і навички у бухгалтерській сфері. “Я все життя працювала з цифрами. Облік – економічний, фінансовий – приблизно однаковий у всьому світі. Тому я вирішила в цьому напрямку шукати роботу”, – пояснює Інна. Вона попросила свою консультантку в Джобцентрі надсилати їй вакансії та інформацію про професійні ярмарки, зустрічі з роботодавцями, майстер-класи тощо.
“Буквочка в буквочку”
“Своє резюме я просто переклала з української мови на німецьку. Подавала його на різні вакансії пару десятків разів. Мені відповідали: “Дякуємо, ми розглянемо вашу кандидатуру”, і далі нічого. Лише раз я була на співбесіді, але сама відмовилася від тієї роботи, бо виявилося, що підприємство мало російських засновників”, – розповідає Інна.
Паралельно з розсилкою резюме жінка відслідковувала в Інтернеті анонси заходів на тему працевлаштування, які проводилися для українців у Франкфурті. На одному з таких заходів Інна побачила кар’єрну консультантку та коуча Марію Плотнікову. “Її професіоналізм мене тоді приємно вразив. І потім я до неї звернулася, щоб вона допомогла відкоригувати моє резюме. Марія дала мені чіткі та цінні рекомендації. Пояснила, що якщо я претендую на посаду бухгалтера, то моє резюме повинно бути ідеальне не лише з точки зору змісту, але й візуально. Тобто буквочка в буквочку, цифрочка в цифрочку”, – згадує жінка.
Фото – Louis/Pixabay
Дотримуючись порад експертки, Інна Руденко взялася переробляти резюме. Працювала над ним кілька днів. Зрештою вийшов геть інший документ, констатує жінка: “Коли я відправила це резюме п’ятьом роботодавцям, мені протягом тижня четверо зателефонували та запросили на співбесіду. Тобто чотири з п’яти!”.
Допомогли шпаргалки
Проходити всі чотири співбесіди Інні не довелося. Після першої ж зустрічі з роботодавцями їй запропонували двотижневу практику, а потім – безстроковий контракт. “Я дуже серйозно готувалася до співбесіди. Знайшла в Інтернеті питання, які зазвичай ставлять, – їх було десь 40. І на всі ці питання написала відповіді та переклала німецькою, вчила їх напам’ять”, – розповідає жінка.
Фото – Unseen Studio/Unsplash
“Коли я прийшла на співбесіду, то всі ці роздруківки поклала перед собою. Тобто прийшла зі шпаргалками. Я пояснила, що готувалася, і на випадок, якщо раптом запанікую, то ось переді мною підказки. Запитала, чи не заперечують проти цього. На співбесіді був керівник Торгово-промислової палати, і він сказав, що це чудово. Мовляв, це говорить про те, що ви хочете працювати і готуєтесь до цього, для нас це важливо. Він навіть потім взяв оці мої папірці та почитав”, – згадує Інна.
Kein Stress!
З 1 липня Інна Руденко вийшла на роботу. Німецькі колеги зустріли її дуже привітно, каже жінка: “Всі доброзичливі, терплячі. Вони ж розуміють, що я іноземка, що в мене немає того знання мови. Спочатку, коли мені щось казали німецькою, я не розуміла 90%. Я і зараз можу половини не розуміти, але прогрес є”.
Установа, в якій працює Інна, організувала та оплатила для неї курси німецької мови на фінансову тематику. Двічі на тиждень жінка займається індивідуально з викладачем. “Мені сказали, що ці курси триватимуть стільки, скільки мені треба, поки не підтягну свою німецьку”, – зазначає бухгалтерка. Сама робота мало чим відрізняється від того, що Інна робила в Україні. За словами жінки, є певні відмінності, і вона розібралася би з ними швидше, якби не мовний бар’єр. “Це, наприклад, коли все життя їздив на певній марці автомобіля, а потім пересів в іншу машину. Потрібен час, щоб зорієнтуватися, а далі все одно ж поїдеш! Я поки рухаюся повільно, але мене ніхто не підганяє. Навпаки, колеги кажуть: “Kein Stress! Bleiben Sie bitte ruhig“, – розповідає Інна.
Фото з особистого архіву Інни Руденко
“Мені морально важко, але, з іншого боку, я себе набагато краще почуваю, відколи пішла на роботу. Я спілкуюся з колегами, бачу покращення німецької мови. Ми ж говоримо і на побутові теми, і каву кудись йдемо пити, і після роботи ходимо на йогу по середах. Я спостерігаю, як німецькі колеги себе поводять, і вчуся цьому, мені це подобається”, – резюмує жінка.
Читайте також:
Як підвищити свої шанси влаштуватися на роботу в Німеччині
“Доходило до абсурду”. Пошук роботи та життя з нуля: історії українок в Узінгені
“Відмов було багато”. Історія української архітекторки, яка знайшла в Німеччині роботу за фахом
Без знання німецької та досвіду. Як українка влаштувалася на роботу в садочок у Франкфурті
“Навіть не мріяла про це”: як логопединя з України знайшла роботу за фахом у Німеччині
