30 квітня в Serpen Gallery відбудеться презентація поетичної збірки “Стежки війни, стежки любові”. Антологія об’єднує тексти чотирнадцяти відомих українських авторів: Дмитра Лазуткіна, Сергія “Колоса” Мартинюка, Віталія Бирчака, Юлії Вротної, Дарії Лисенко, Олега Вишиванюка, Павла Вишебаби, Марини Горбатюк, Тані-Марії Литвинюк, Юлії Максимейко, Оксани Рубаняк, Юлії Удалової, Надії Теленчук та Ярини Чорногуз. Крім того, у книзі представлені роботи трьох фотографів: Олексія Самсонова, Олександра Медведенка та Іви Сідаш.
Про збірку з поетесою та перекладачкою Надією Теленчук поговорила Наталка Якимович.
“Українських голосів має бути більше”
Надія Теленчук родом з Херсонщини, понад десять років живе і працює в Німеччині. Активна учасниця сучасної берлінської літературної сцени. Вільно володіє російською, українською, англійською та німецькою мовами. У 2022-му остаточно відмовилась від російської – перестала нею писати, читати та розмовляти.
Давай одразу почнемо от з цієї інформації: ти з Харківщини та двомовної родини. Чи складно тобі далося це рішення – “відрубати” російську?
Рішення далось мені дуже просто. Здається, що я до того довгий час вагалася, не знаючи, як “правильно”, з ким “можна” говорити російською, а з ким – ні. Друзі, родина, знайомі та незнайомі люди – де тут провести лінію? А виявилося, що кордон треба проводити у себе в голові активним вибором тієї культури, яку хочеш підтримувати й розвивати. Українських голосів має бути більше.
Коли розказала своєму оточенню про відмову від російської, то вони мене одразу підтримали й зрозуміли, від цього було приємно, це допомогло. Попервах було непросто, бо все-таки це відмова від частини себе. Але я це бачу скоріше як перепрошивку генного коду. Я була і є українкою, я завжди любила свою країну, свій регіон – це незмінне. Але нести цю любов сьогодні дуже важливо не лише всередині, але і назовні. Це теж стейтмент.
Моя родина потрапила в окупацію й вимушена була тікати через лінію фронту без жодних організованих офіційних “зелених” коридорів. Батьківського дому немає, вони втратили все. Тому мене щиро дивують люди, які бачили такий досвід співгромадян (чи навіть самі через нього пройшли), але наполегливо і демонстративно говорять російською. Не розумію, що вони й кому доводять. Як на мене, це свідчить лише про низький рівень власної культури та свідомості.
Про поетичний салон “Літ.О!”
Як вплинула війна на твою зайнятість?
Живучи в Берліні, намагаюсь всіляко підтримувати українську діаспору та її ініціативи, а також не втрачати звʼязок з Батьківщиною. Після початку війни на сході України у 2014 році, волонтери під Берліном почали організовувати реабілітаційні літні табори для дітей із зони бойових дій, в рамках яких я також проводила творчі поетичні воркшопи з дітками. Збирали кошти на підтримку проєкту, розказували німцям про війну ще до повномасштабного вторгнення. А починаючи з 2022 року, коли тут прихисток знайшли тисячі українців, мені хотілося дати їм відчуття дому хоча б ненадовго – так народився мій поетичний салон “Літ.О!”. Раз на місяць ми збираємось почитати й послухати українські вірші в невимушеній атмосфері, поспілкуватися рідною мовою, випити чаю, посумувати чи порадіти разом. Також збираємо кошти на автівки для фронту.
Поезія має силу зближувати та зцілювати. Вона допомагала мені переживати найтяжчі моменти, давала мені сили – і цим хочеться ділитися з іншими, хочеться, щоб інші люди теж відкривали для себе поезію, зокрема й українську сучасну. Ми маємо дуже багато прекрасних авторів із сильними текстами – і це хочеться показувати світу.
“Так звучить сучасне поетичне суголосся”
Надія Теленчук
Як зʼявилася ідея книги?
Збірка “Стежки війни, стежки любові” стала продовженням антології “Незламній” (2023), з продажу якої вдалось зібрати понад 600 тис. гривень на потреби Сил оборони України. Віталій Бирчак, упорядник і співавтор обох антологій, зауважив: “Ми об’їздили багато міст України, були й за її межами. Побачивши великий успіх першої книги, вирішили, що можемо зробити щось подібне – залучили багато авторів, перекладачів, фотографів. Проте наша мета залишилась незмінною, а ціль ще більшою, аби допомагати Збройним силам України”.
Як шукали кошти? Хто обирав авторів?
Упорядництвом збірки займався ініціатор проєкту Віталій Бирчак, який в тому числі налагодив співпрацю з видавництвом. “Фоліо” працює в Харкові, що має неабияку символічність в умовах війни та підкреслює ідею стійкості духу зі збірки. Зрозуміло, що умови роботи були складними, не завжди можна було добре спланувати процес видання – тим цінніша паперова версія книги, яку тримаєш в руках за кордоном як ще один шматочок дому. Підбір авторів здійснювався на основі першої антології “Незламній”; ця збірка є її продовженням та розширенням. Важливо було показати як відомих авторів і авторок, визнаних володарів премій, так і тих, у кого цей шлях ще попереду. Але всі із них пишуть про важливе і наболіле – так звучить сучасне поетичне суголосся.
“Двомовність – важлива ознака збірки”
Як визначалися з мовою? Для кого книга?
Двомовність – важлива ознака збірки. Мене запросили долучитись до проєкту рік тому, в першу чергу як перекладачку. Над англійськими текстами я працювала разом із двома іншими перекладачками: Юлією Вротною та Юлією Максимейко, які також мають і власні авторські вірші у книзі. Взагалі мені здається, що переклад поезії часом складніший, ніж просто написання віршів: тут потрібно зрозуміти й відчути смисл оригіналу, а потім передати його форму з ритмом та римованою схемою (якщо це силабо-тонічні вірші) вже іншою мовою. Думаю, що мої колеги прекрасно справилися з цією задачею, адже рівень перекладів вийшов дуже високий.
Збірка присвячена “всім, хто бореться за свободу й незалежність України”. Саме ідея мужності й стійкості, в тому числі завдяки любові, яка тримає нас всіх сьогодні, є основною. Книга підкреслює стійкість українців та їхню боротьбу за свободу, документує словом і кадром те, що повинно бути почуте і побачене світом. Саме тому кожен поетичний текст в оригіналі українською має ще і переклад англійською – аби іноземна аудиторія краще розуміла Україну, адже нам є що розказати. І я радію можливості підсилювати та поширювати українське слово за кордоном, підтримуючи при цьому і Збройні сили.
Навіщо нам поети
У тебе є в книзі улюблений твір? Для чого взагалі читати поезію?
Обирати один вірш важко, адже у книзі є ціле різноманіття хороших текстів. Впевнена, що кожен читач знайде для себе автора, який йому найбільше відгукується. Я сприймала вірші зі збірки також і через процес перекладу, вони мені тоді відкрилися по-новому. Люблю поезію Павла Вишебаби, а його вірш “Дистопія”, на мою думку, торкається глибоких струн із відлунюванням десь у серці. Він звучатиме і на презентації антології в Берліні. Ось декілька рядків із нього:
Невідомо, чому це тривало. Невідомо як довго.
Вони знали ціну своїй країні, якщо платили так дорого.
Їхній останній поет друкував на машинці, потім писав чорнилом,
згодом дряпав ножем і каменем одні й ті самі рядки на брилах:
Господи що вони з нами зробили,
що вони з нами зробили,
що вони з нами зробили.
Можливо, в цьому і полягає роль поетів: зберігати правду там, де її намагаються стерти – викарбовувати її в слові, як у камені, аби пам’ять не зникла.
Читайте також про митців, які провели лінію метро між Берліном та Києвом.
