Минуло три роки відтоді, як перша хвиля українських біженців перетнула німецькі кордони. Багато хто думав, що їде на пару тижнів, але вимушена еміграція розтягнулася на роки. З якими новими викликами зіштовхнулися українці за цей час, з якими запитами найчастіше звертаються сьогодні на консультаціях до психолога? Про це та інше журналістка Вікторія Куриленко розпитала психологиню Олену Лисенко, консультантку International Psychosocial Organisation (IPSO) у ціннісно орієнтованому підході, що працює з українськими біженцями в Німеччині.
Тривога знову зросла
Олено, які зміни відбулися з українцями в еміграції за ці три роки? Як би ви схарактеризували загальний психологічний стан наших людей?
Ми зараз потрапили у ситуацію лімінальності – переходу від одного стану до іншого, коли стара соціальна, культурна, побутова структура життя вже зруйнована, а стабільної нової ще не зведено. Часто її супроводжує відчуття невизначеності (людина вже не там, але ще й не тут), нестабільності, розладу з самим собою, пошук нових сенсів. Емоційний стан схожий на гойдалки: від почуття тривоги, розчарування до піднесення – активності, передчуття змін, цікавості, що там за рогом. Спостерігаю, що цей насправді складний перехід зараз проживає багато моїх клієнтів. Складний, адже запитань набагато більше, ніж відповідей: ми не знаємо, коли закінчиться війна, коли ми повернемося додому, чи повернемося взагалі.
Але ж у цій фазі переходу від однієї реальності до іншої вимушені емігранти живуть вже три роки. Здавалося, за цей час люди мали б адаптуватися, звикнути до нових умов і зменшити рівень стресу…
Помічаю, що тривожність та невизначеність не зменшилися, вони лише посилюються. Якщо на початку люди занурювалися у пошук житла, облаштування побуту, влаштовували дітей у школи та садки, вчили мову і за всіма цими клопотами абстрагувалися від запитання “Що далі?”, то зараз, коли базові речі влаштовані, тривога знову зросла. Багато з тих, хто не вивчив мову до бажаного рівня, зіткнулися з проблемами у працевлаштуванні, визначенням свого місця у новому суспільстві. Насправді еміграція входить у пʼятірку найтравматичніших випробувань у житті. Але я бачу і позитив у цьому процесі, адже еміграція допомагає нам знайти відповіді на такі питання: ким ми є, чого прагнемо, де шукати нові шляхи.
“Велика п’ятірка” якостей для успішної адаптації
Які риси та навички, на вашу думку, дають людині найкращий потенціал для адаптації в іншій країні?
Існує певний зв’язок між особистісними рисами людини та її міграційною активністю, здатністю швидше адаптуватися. Це так звана “велика п’ятірка”: відкритість новому досвіду, добросовісність, активність у встановленні нових контактів, дружність й емоційна стабільність. Чим більше розвинуті ці якості в емігранта, тим успішніше він адаптуватиметься у новій країні. Про це пишуть у своєму дослідженні “Психологія потенційного емігранта” науковці Лариса та Анатолій Дідківські.
Існує думка, немов на третій рік війни за кордоном лишилися тільки ті, хто не планує повертатися. А ви як вважаєте?
Більшість з тих, хто хотів повернутися, вже повернулися. За даними Міжнародної організації еміграції, у Німеччині та Польщі зараз перебуває найбільша кількість українських біженців від війни – 2,5 мільйони. Звісно, частина з них повернеться після припинення бойових дій, але зараз ці люди не готові ризикувати власною безпекою та безпекою близьких. Але за моїми спостереженнями, більшість з тих, хто залишився, активно готують підґрунтя для подальшого життя у західній Європі: вивчають мову, знаходять роботу, навчають дітей, влаштовують особисте життя.
Три роки у Німеччині: де тепер наш дім?
Що сталося з нашим почуттям дому? Де він насправді тепер?
Якщо тривалий час жити на чужині, не підтримувати тісний контакт з тими, хто залишився, поступово цінність зв’язків зменшується. Натомість у новому оточенні зʼявляється своє коло спілкування, ми звикаємо до місцевої специфіки та побуту. Це не означає, що любов до України зникає. Бо якщо людина має її в серці, вона буде волонтерити, зберігати традиції, підтримувати зв’язок. Але людській психіці притаманна адаптивність, з плином часу ми звикаємо до нового місця. Одна з учасниць моєї групи психологічної підтримки напередодні війни зробила у квартирі ремонт своєї мрії, але так і не встигла пожити в ньому і дуже сумувала через це. Але згодом припинила горювати, бо вирішила, що на новому місці теж зможе створити для себе затишний простір. І це дуже позитивна трансформація. Дім може бути не тільки в одній певній геолокації, він може бути в різних місцях, адже це місце, де нам добре, де ми психологічно та фізично захищені.
Читала пост в соцмережі однієї відомої психологині (вона, до речі, нікуди не виїжджала) про велику психологічну прірву, яка виникла між українцями в Україні і тими, хто виїхав. Основна причина – відсутність спільного досвіду проживання труднощів війни (блекаути, повітряні тривоги та ін.). На вашу думку, чи дійсно існує ця психологічна прірва?
Такі тези, на мою думку, можуть бути частиною інформаційної війни, спрямованої на розкол суспільства, тому треба добре фільтрувати подібні пости. Так, люди опинилися в різних реальностях, і це сформувало дистанцію, багато контактів за три роки було втрачено, але якщо люди цінять один одного, вони попри все будуть на одній хвилі і підтримуватимуть зв’язок. Щоправда, для цього обидві сторони мають докладати зусилля. Якщо це друг, важливо цікавитися його справами, розповідати про свої. Якщо партнер, говорити, наскільки він важливий для вас, як ви сумуєте за ним, згадувати приємні моменти спільного життя, дякувати за щось конкретне, будувати плани на майбутнє.
Приклад з особистої практики. Клієнтка, чоловік якої на передовій, в якийсь момент майже втратила з ним психологічний звʼязок. Він дуже змінився, став різким, замкнутим. Але для неї були цінні їх стосунки, попри все вона дзвонила, розмовляла, і з часом контакт між ними знову відновився.
Про розлучення, життя у таборах та на паузі
З якими запитами до вас сьогодні приходять найчастіше?
Надмірна тривога, невпевненість у майбутньому, розчарування, складнощі з німецькою, проблеми з працевлаштуванням – ці запити головують у рейтингу звернень. Особливо складно українцям, які живуть у гуртожитках та таборах для біженців з 12-14 сусідами по кімнаті. Бо крім інших випробувань, мають додатковий біль – відсутність особистого простору, неможливість побути наодинці. Чимало жінок звертаються з проблемами у стосунках, коли він там, а вона тут. Нерідко пари розлучаються на цьому ґрунті, адже за три роки окремого життя стають чужими один одному. Переважно це пари, які мали тріщини у стосунках і до війни. Особливо ж торкають серце мої клієнтки, чоловіки і сини яких зараз на фронті. Зберігаю професійну етику, але так хочеться обійняти їх, зцілити їхній біль.
Окремий запит – як жити, якщо поставив життя на паузу і живеш в режимі очікування. Є люди, які і на третій рік війни забороняють собі радіти життю, все в них не на часі, ось наступить мир – тоді будемо жити на повну. Насправді в будь-які часи в житті має бути місце для натхнення: музики, фільмів, зустрічей з друзями – справ для душі.
На що спиратися та де шукати ресурси, коли здається, що сил на адаптацію вже немає, як, власне, і шансів знайти своє місце в новому житті?
Залишайтеся у контакті з реальністю: варто визнати, що ви саме живете в цій країні, а не перечікуєте життя, стати двома ногами на землю і психологічно заземлитися. Важливо згадати всі позитивні зміни, які з вами відбулися і відбуваються, подякувати собі за них. Згадати, хто ви є, які власні сильні якості допомагали вам в минулому долати складні часи, взяти на озброєння. Таймменеджмент має значення: вибудуйте баланс між роботою і відпочинком, щоб мати час на улюблені справи. Обов’язково тримайте контакт з людьми, які підсилюють вас і підтримуйте їх також. Шукайте групи психологічної підтримки та професійну підтримку психолога.
Три роки у Німеччині: додаткова інформація
Зараз IPSO у рамках проєкту City/Zen у Берліні проводитиме майстеркласи, які допомагають людям краще зрозуміти їхній досвід переміщення, де кожен може поділитися своїми історіями, підтримати один одного та формувати ресурсну спільноту. До проєкту можуть доєднатися всі охочі.
Крім того, за підтримки міжнародної організації IPSO українці можуть звертатися за безоплатними психологічними консультаціями через застосунок saba app https://ipso-saba.com/uk
Фото – Olena Kushnarova.
Три роки у Німеччині – читайте також:
Три роки в екзилі: як українські діти адаптувалися в Німеччині?
Два роки потому. Яких успіхів досягли українські громадські організації в Берліні.
“Справжнє харківське місце”: українці відкрили кафе з тістечками шу Paska.L
