Кожен будній ранок Юлія Біла вирушає до школи у передмісті Франкфурта-на-Майні. Її робота – допомагати учню з аутизмом впродовж навчального дня. Наприклад, зорієнтуватися у розкладі, знайти потрібний клас, розібратися у поставленому завданні. Якщо дитина нервує, Юлія допомагає їй заспокоїтися. В Україні жінка працювала вчителем математики та інформатики, у Німеччині вона також мріє вчителювати. Для Юлії робота асистенткою учня з особливими освітніми потребами – це можливість отримати перший досвід у німецькій школі та заодно підтягнути мову. Розповідаємо історію жінки.
“Була до цього готова”
Юлія Біла раніше ніколи не мала справи з дітьми з особливостями розвитку. Готуючись до першої зустрічі зі своїм підопічним, вона прочитала гору літератури про аутизм. Також розпитала матір дитини: які у хлопця інтереси, що його дратує, а що, навпаки, мотивує або заспокоює. “Я розуміла, що це дитина зі своїми особливостями, але була певна, що знайду підхід. Я була готова потроху, терпляче його направляти”, – згадує Юлія. Її тактика спрацювала: “Звісно, буває по-різному: то добре, то виникають труднощі. Але загалом у нас порозуміння, ми завжди знаходимо спільну мову”.
Цьому значною мірою сприяє відсутність мовного бар’єру: підопічний учень, як і сама Юлія, з України. І навіть з того ж міста – Харкова. За понад пів року роботи асистентка відзначає помітний прогрес: “Коли я тільки почала працювати, дитина була інша. Зараз ми крок за кроком, але рухаємося вперед. Я бачу досягнення у хлопця, і мені це подобається. Дуже радію, коли в нього щось виходить, коли він робить успіхи. Аж на серці стає краще“.
“Дякуємо, але ні”
Робота, яку виконує Юлія Біла, називається Teilhabeassistenz. Це супровід і підтримка дитини з особливостями розвитку у навчальному процесі, забезпечення її повноцінної участі у шкільному житті. Як не дивно, у забюрократизованій Німеччині ця робота не вимагає наявності спеціальної або педагогічної освіти. Та навіть за таких умов Юлії було вкрай складно отримати робоче місце. “З моїм рівнем німецької і невизнаним дипломом я не можу працювати вчителем, тому я шукала роботу з дітьми у соціальній сфері – асистенткою чи помічницею. Та все було марно”, – розповідає жінка.
Юлія розпочала пошуки у квітні минулого року, після невдалої спроби здати мовний іспит B2. “Німецька дається мені дуже важко. Я потребувала перерви у навчанні. Хотіла спробувати застосувати на практиці знання, які отримала на курсах. Тому вирішила йти працювати”, – згадує жінка. Протягом весни-літа вона розіслала близько сорока заявок на роботу. “Відповіді або взагалі не було, або мені писали, що я не підходжу. Або ж передзвонювали, щоб, можливо, запросити на співбесіду, та коли чули, як я розмовляю німецькою, казали: “Дякуємо, але ні”. На початку вересня Юлії дозволили повторно пройти мовний курс B2, і вона збиралася повернутися до навчання.
Доленосна зустріч
Коли надія знайти роботу майже згасла, Юлія випадково зустріла знайому українку. Та пожалілася, що безуспішно шукає шкільного асистента для свого сина. Тож Юлія запропонувала свою кандидатуру. Матір дитини зв’язала з фірмою, яка надає відповідні послуги (оплачує їх Jugend- або Sozialamt), і вчительку з України запросили на онлайн-співбесіду. “Ми поспілкувалися, і мені сказали: “Мовний бар’єр є, однак ви непогано розумієте німецьку. Водночас дитина українська, ви теж володієте українською. Отже, ви нам підходите – приїжджайте підписувати робочий контакт“, – згадує Юлія. Вона повідомила про це свою бераторку з джобцентру, і та допомогла знайти вечірні онлайн-курси з німецької B2 Beruf. “Мені дуже пощастило, що мені надали таку можливість – працювати і навчатися одночасно“, – зазначає українка.
“Працюю з задоволенням”
Під час прийому на роботу у Юлії попросили дві довідки: про щеплення і відсутність судимостей. Школа, в якій працює жінка, – це звичайна Gesamtschule. Загалом тут навчається понад тисяча дітей. Таких асистентів учнів, як Юлія, у школі близько десятка. Вчителів – майже сто. “Мої колеги дуже привітні, намагаються допомогти, завжди питають, чи все у нас в порядку. Тобто дуже гарне ставлення в школі і до дитини, і до мене. Також вчителі з розумінням ставляться до того, що я не дуже гарно володію німецькою. Мені все подобається, я працюю з задоволенням“, – констатує Юлія.
Посада асистентки учня має свої недоліки: зарплата невелика, а періоди, коли дитина на канікулах, оплачуються за мінімальним тарифом. Однак плюси, на думку Юлії, переважають. Для неї це – можливість отримати перший робочий досвід у Німеччині, та ще й побачити “зсередини”, як працюють німецькі вчителі. “Коли я вперше потрапила до школи, все було дуже незвично. Мені подобається, яке тут шанобливе ставлення до дітей. Вчителі ніколи не кричать, можуть хіба трохи підвищити голос, коли учні зовсім вже розшумілися. Уроки дуже цікаві, використовується багато відеоконтенту, постійно проводяться якісь проєкти, експерименти. І дітям стараються викласти весь матеріал на уроках, їм небагато задають додому. Також їх привчають висловлювати свої свою думку”, – ділиться враженнями асистентка.
“Я так мрію”
Найбільшим викликом для Юлії Білої залишається німецька мова: “Я відчуваю, що завдяки роботі стало краще. Зараз вже багато розумію, і впевненіше говорю німецькою. Але потрібно бути дуже сконцентрованою”. Суміщати роботу і вивчення німецької виснажливо, зізнається Юлія Біла. Зранку і до обіду вона допомагає своєму підопічному в школі, а потім до вечора вчиться на мовних курсах. Та жінка вірить, що докладені зусилля принесуть плоди: “Я дуже хочу працювати в школі як вчитель. Звісно, для цього окрім визнаного диплому і мови на рівні C1 потрібно ще опанувати математичні терміни. Адже в Німеччині все інакше, навіть позначення не такі, як в Україні. Але я сподіваюся, що впораюся. І може, колись таки стану вчителькою в Німеччині. Принаймні я так мрію“. Юлія живе у Німеччині вже три роки – відтоді, як із 8-річною донькою та мамою виїхала з рідного Харкова, рятуючись від війни. Її чоловік наразі у ЗСУ.
Всі фото – Вікторія Черникова-Берездецька/Амаль Франкфурт
