Одразу після приїзду до Берліна у березні 2022 року комунікаційниця Марина Говорухіна почала активну діяльність. Вона долучилася до численних українських та міжнародних заходів та допомогла багатьом організаціям сформулювати власні місії, стратегії та комунікаційні задачі. Заснувала віртуальну жіночу спільноту “Мітла Берлін” та створила брошуру з порадами для українських організацій, які прагнуть розповісти про себе в німецьких ЗМІ.
У просторі UA Nest Berlin Марина регулярно проводить тренінги з комунікації та сторітелінгу для усіх охочих. Навичка може знадобитися серед іншого для співбесід, побудови кар’єри, формування кола спілкування тощо.
Оксана Щур поговорила з Марина Говорухіною про те, чому в Німеччині надзвичайно важливо Kontakte bauen, як їй вдалося організувати виставку на незрозумілу багатьом тему в новій країні, як саме спонукати людей допомагати Україні чи своїй організації та що краще не робити під час спілкування з німцями.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Марино, у Berlin Story Bunker саме триває твій проєкт Art for freedom – виставка плакатів, присвячена українським цивільним полоненим, ув’язненим Росією. Цей проєкт гарно ілюструє, як важливо напрацьовувати мережу контактів у громаді та вміти знаходити точки дотику. Розкажи, будь ласка, як тобі вдалося організувати виставку на непопулярну тему в новій для тебе країні.
Тема цивільних полонених – вагома та істотна, але часто її відставляють трохи вбік. Важлива, але не термінова. Цю виставку презентували в Україні та Німеччині, згодом представлять також у Португалії та Франції. Плануємо й інші країни. Але Берлін – єдине місто, де організатори – Berlin Story Bunker – погодилися зробити її довготривалою, а не просто на кілька днів.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Це схоже не на домовленість, а навіть на партнерство, яке може тривати й розвиватися.
Щоб запустити процес у Німеччині, тебе має хтось рекомендувати. З Berlin Story Bunker мене познайомила радниця нашого посла у ФРН Аліса Подоляк – це й була та сама важлива рекомендація.
Під час однієї з перших робочих зустрічей мене запитали, що спільного мають наша виставка і Berlin Story Bunker. “Це історія цивільних полонених, розказана через ілюстрації”, – відповіла я. Ось так одразу ж знайшлася необхідна точка дотику – сторітелінг.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Як оперативно все відбувалося!
Я теж здивувалася, бо для Німеччини це доволі нетипово. До того ж підтримка музею виявилася справді відчутною. На додачу до гранту від Фонду Бьолля – маленького як для презентацій у чотирьох країнах – співробітники Berlin Story Bunker надрукували власним коштом наші плакати на спеціальному протипожежному матеріалі, згідно з безпековими вимогами, допомогли з оформленням. Єдине, що попросили зробити – надати розголосу виставці. Тут знову доєдналося посольство, розповівши про проєкт у соцмережах. Наталка Пригорницька з Альянсу українських організацій допомогла запросити для промови на відкритті депутата Бундестагу Франка Швабе, який багато зробив для розголосу справи понад два роки утримуваного у російському полоні українського правозахисника Максима Буткевича.
Так тут працює нетворкінг. Бо тема цивільних полонених не проговорена достатньо. Мало хто про неї взагалі знає. Але якщо правильно пояснювати, то я не зустрічала ще нікого, хто б не перейнявся і не захотів допомогти.
Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін
Ти проводиш багато тренінгів для українських організацій за кордоном і навчаєш ефективній комунікації з іноземними партнерами. З нашим посольством, наприклад, теж потрібно вміти розмовляти. Що саме означає “правильно пояснювати”?
Не всі розуміють важливість стратегічної комунікації. Щоб розв’язати проблему, треба спочатку усвідомити її. Як там в анонімних алкоголіків? По-перше, треба визнати проблему: ти алкоголік. А у нас багато організацій, які проблему не визнають – не розуміють важливості комунікації. Вони працювали, працюють і будуть працювати за тією самою схемою – але не так ефективно, як могли б. Ці організації роблять важливі речі. Вони знані серед своїх колег, але могли б стати справді вагомими й знаними назагал.
Я переконана: поки українці не будуть масштабувати свої проєкти на європейську цільову аудиторію, ми програватимемо опонентам. Це одна проблема. А друга – це нерозуміння цільової аудиторії. Дуже часто цільова аудиторія для громадських організацій – поверхово описана: чоловіки, жінки, вік і місце проживання – і на цьому все. У стратегічній комунікації, до якої вдаються великі компанії та цілі країни, дослідження цільової аудиторії – це 90% успіху. Це повне розуміння, чим живуть люди, які мають інтереси, як сприймають інформацію – такою є запорука ефективного, вдалого проєкту. Поки ми не можемо бути глобальними, залишатимемося на рівні своїх бульбашок.
З погляду стратегічної комунікації, громадські організації української діаспори мають ставати глобальними. Іноді вони звертаються до мене із таким запитом: бачу проблему – що робити? І тут вже можна разом працювати. Бо є усвідомлення проблеми й прагнення розвиватися.
Це якщо йдеться про організації та громади. А коли мова про окремих людей? От, наприклад, я – класна, професійна, приїхала з України, нікого тут не знаю. Які тут практичні поради?
Практична порада: бувати на профільних подіях і підходити, знайомитися, спілкуватися. Можуть бути теми, які не захоплюють, але сам спікер чи спікерка на події – цікава людина, з якою хочеться поспілкуватися. Я у таких випадках ставлю собі за мету підійти, похвалити лекцію, те, як експерт розказує про свою тему, а ще – подякувати. Бо якщо справді сподобалося, отже є, за що дякувати. Це не має бути награно – бо таке одразу відчувається. Вам справді має подобатися людина, з якою бажаєте познайомитися. Після подяки зазвичай більші шанси на коротку розмову, тож можна попросити про “п’ять хвилин вашого часу”. Якщо лектор вже залишився після свого виступу, то чому би не поспілкуватися?
Тут найскладніше – це підскочити першим, бо ви будете не єдиним таким. Далі – розуміти, що ви хочете від цієї людини, окрім спілкування. Можна попросити контакти, і цього ж або наступного дня написати лист-подяку за зустріч, за лекцію, нагадати про себе, розповісти про свій проєкт, куди ви хотіли б цю людину залучити або попросити поради. На початку нашої розмови я говорила, що у Німеччині потрібна рекомендація. А це якраз той випадок, коли треба нагадати про себе – доки ще живе перше враження від знайомства. І вже та людина може до когось спрямувати, дати ту саму необхідну рекомендацію.
Фото з власного архіву героїні
А якщо на лист не відповідають?
А ця людина не зобов’язана відповідати. Все залежить від того, як ви побудували особистий контакт і яке враження справили. Писати такі листи, підсилювати враження про себе, продовжувати спілкування – це окреме вміння. Мені відповідають 90% адресатів, а навіть якщо ні – то не переймаюся. Бо про мене можуть згадати згодом, коли щось знадобиться.
Наші читачі можуть запитати: а якщо ще немає проєкту і я не знаю, що про себе сказати – що тоді?
Потрібно розуміти, чого ви прагнете. Смол ток має до чогось вести: до лонг току, обміну контактами, подальшого залучення… Назбирати візитівок про всяк випадок на майбутнє – це теж мета. Зробити спільне фото з відомою особою – це мета.
Усі ці навички можна натренувати. Точно вам кажу. Пригадую власні перші нетворкінги. Мене запросили в посольство США на фуршет, я стояла,спостерігала за іншими – і було так страшно! І от ця думка: що я тут роблю? А зараз подія, де я нікого не знаю – це так класно! Стільки нових знайомств за вечір!
А що б ти порадила НЕ робити під час важливого спілкування?
Не починати з наїзду. Часто українські активісти починають спілкування з німцями з вимог. Я розумію, чому так відбувається – особливо коли новоприбулі пережили великі втрати, і цими претензіями вони благають про допомогу. Але, на жаль, така комунікація радше відштовхує. А треба привертати людей до себе, щоб спонукати їх допомагати Україні чи своїй організації.
Консультації на цю тему – частина твоєї основної роботи. Але ще робиш свій внесок у розвиток громади: раз на місяць проводиш відкриті безплатні тренінги з комунікацій для відвідувачів UA Nest, українського простору в Моабіті. Якою є твоя мотивація?
Мене надихають люди. Дуже часто в UA Nest приходять ті, кого я знаю, або хто знає мене. Або ми незнайомі, але люди відкриваються і виникає особлива атмосфера взаєморозуміння і довіри. Ми говоримо про комунікації, але спілкування може перейти до рекомендацій щодо розв’язання різних проблем. Тоді спікеркою стаю не лише я, але й самі учасники. Я не планувала цього, але виходять такі терапевтичні групи, де можна поділитися наболілим, залежно від теми – розказати власну історію чи послухати інших, часом посміятися.
Готуючись до тренінгу, я ніколи не знаю, як усе відбудеться. Іноді стаються несподівані речі, і ми разом починаємо творити: готуватися до стендапу, писати книгу, ще щось. Така натхненна творча атмосфера. Цікаві люди, яким цікаво спілкуватися між собою і які після цього трошки краще почуваються.
Фото з власного архіву героїні
Що б ти побажала новоприбулим українцям у Німеччині?
Часто на тренінгах і менторських сесіях я запитую: а чого ти хочеш? Це просте питання збиває людей з пантелику – і примушує думати. Дехто опісля навіть змінює спеціальність і сферу роботи. Я бажаю дуже багатьом – і зокрема тим українцям, які приїхали сюди та ще не знають, що і як далі – саме ось цього розуміння. І коли вони, і ти, і я – ми всі разом співпрацюватимемо і далі, то ті, хто ще не визначився, швидше знайдуть себе. А комунікація світового українства теж стане ефективнішою.
Розмовляла Оксана Щур.
