Особливості ділового етикету в німецьких бюро дещо відрізняються від наших. “Якості та звички, які в українській реальності сприймалися на ура, в німецькій можуть спрацювати, як червона ганчірка на бика, – попереджає з власного досвіду Анастасія Леухіна, фасилітаторка, сертифікована спеціалістка з альтернативного вирішення конфліктів та процесуальної психології. Більше про гласні та негласні стратегії комунікації з німцями її розпитала журналістка Вікторія Куриленко.
Анастасія Леухіна живе у Берліні з березня 2022 року. За цей час вона встигла попрацювати з кількома організаціями, поки не зупинилася на ZOІS – науково-дослідному інституті, зосередженому на соціальних процесах у країнах Східної Європи. Її зона відповідальності – координація роботи вчених з України. За плечима Анастасії – навчання та ступень магістра з міжнародної миротворчості в Університеті Нотр-Дам (США), викладання ведення переговорів в найкращих українських бізнес-школах, творення реформ у системах національної поліції та охорони здоров’я. Але попри багатий довід у сфері комунікацій, у Німеччині їй довелося заново вчитися мистецтву спілкування на роботі, переглядати свої погляди та змінювати комунікаційні стратегії.
“Наша звичка робити все дуже швидко і дуже класно, лише напружує німецьких колег”
Чим, на вашу думку, відрізняється спілкування в німецьких офісах від стосунків в українських колективах?
В Німеччині є чітке розмежування роботи та приватного життя, вони можуть перетинатися, але лише за згодою обох сторін. Тут не заведено обговорювати на роботі сімейні проблеми, пліткувати за вранішньою кавою і писати про особисте у фейсбуці. Окреме табу – робоча комунікація в позаробочий час, дзвінки на приватний номер після роботи або на вихідні. Місцеві колеги дуже чутливі до особистого часу і не часто обмінюються персональними телефонами, вся комунікація йде лише по робочих каналах. Це буде щось екстраординарне, якщо хтось з колег напише мені на особистий номер або доєднає до групи в месенджері. Якось я створила групу в Signal з двома колегами для обговорення робочих питань, коли робочі сервери лежали через технічний збій, але отримала зауваження, бо не спитала, чи хочуть/можуть вони бути учасниками спільної групи. Це не означає, що на роботі не може бути дружніх стосунків. Просто з кожним треба окремо узгоджувати кордони спілкування та бути до них дуже уважним.
Українці часто дорікають німцям у неквапливості та відсутності бажання викладатися на повну. Можливо, ми по-різному ставимося до роботи та часу?
Насправді у місцевих роботодавців немає очікувань, що співробітник повинен згоріти на роботі. Є очікування, що кожен робить свою справу в здоровому для себе темпі. Спочатку це було для мене дуже незвично, але потім я зрозуміла, що оця наша звичка “перевипромінювати” – робити все дуже швидко і дуже класно, перенапружуватися і перевиконувати – в німецьких колективах тисне на колег, які звикли працювати в умовах балансу власної енергії та здоров’я. А до добробуту – власного та оточення – тут треба ставитися з повагою. Як і до тяганини з прийняттям рішень.
Так, дійсно, німці можуть довго приймати рішення, але швидко їх виконують, тому що в процесі прийняття вже встигли все прорахувати, узгодити деталі та зважити на нюанси. У нас все навпаки. Ми звикли швидко рухатися, пропонувати сирі рішення, створювати тиск для їх прийняття і потім довго з ними вовтузитися, допрацьовуючи та переробляючи на ходу. Це розуміння дало мені набагато більше терпіння до німецької бюрократії. Зізнаюся, бувають хвилини, коли його не вистачає, тоді я медитую, роблю йогу, стою на голках або пишу листи “у стіл”. Маю вже цілу колекцію таких. Виливаю всі емоції на клавіатуру, потім беру тайм-аут, вибалансовую свій емоційний стан і пишу новий лист – вже щиро ввічливий з конструктивними посилами.
“Ми добре вміємо виживати, але не вміємо жити”
Помітила, що в Німеччині непопулярний наш улюблений режим постановки задач “на вчора”, коли за нереально короткі строки треба виконати чималий обсяг роботи. Як тут взагалі ставляться до дедлайнів?
Якщо є дедлайн, вам дадуть час на виконання, і це завжди будуть робочі, а не особисті години. Але у людей також є очікування, що ви виконаєте роботу вчасно. Уважність до часу пов’язана з іншою особливістю німецького менталітету – довгостроковими планами. Так склалося, що українці тривалий час живуть в шалених темпах постійних змін, війн, революцій. Ми звикли мати дуже короткий обрій планування: тиждень-два максимум. У Німеччині доводиться його розширювати, домовлятися на пів року вперед, враховувати, що хтось може піти у відпустку, на лікарняний, щось доведеться додатково узгоджувати, отже в плани слід закладати чималий часовий люфт.
Чи дає життя в темпі постійних змін хоч якийсь бонус, наприклад, стресостійкість? Можливо, українці мають особливе загартування, яке дозволить їм пристосуватися до будь-якого тераріуму?
Ми дійсно стресостійкі, бо три роки живемо в неймовірно складних умовах, хоча і до 2022 року життя було не цукор. В результаті всіх катаклізмів ми добре вміємо виживати, але не вміємо жити. Німці ж навпаки вміють жити. Цінно повчитися у них життю. Але не впевнена, чи потрібно їм вчитися у нас виживанню.
“Навіть конкуренція в моєму німецькому середовищі виглядає чемно та ввічливо”
Які власні погляди вам довелося переглянути під час роботи в Німеччині?
Найскладнішим для мене було відмовитися називати речі своїми іменами, говорити прямо та ескалювати заради вирішення конфлікту. Я досить швидко зрозуміла, що люди навколо мене часто уникають прямих зіткнень. Є правило – за будь-яких умов бути ввічливим. Тобі не скажуть прямо: робота зроблена погано, треба переробити. Місцеві колеги підходять до проблеми здалека, натякають, ввічливо ставлять навідні запитання, м’яко роблять все, щоб я сама поступово зрозуміла, що потрібно змінити. У перший рік роботи, перш ніж відправляти листи колегам, я просила чат-GPT: “Любий чат-джіпіті, зроби цей лист ще більш ввічливим для німецького читача в діловому листуванні”. Чат додавав купу реверансів “мені дуже шкода/вибачте/пробачте/будь ласка/будьте такі люб’язні”. Навіть конкуренція в моєму німецькому середовищі виглядає дуже чемно та ввічливо.
Тобто бажання випередити колег в німецькому офісі та отримати найкращий результат сприймається тут як невихованість та неосвіченість?
Мабуть, це залежить від сектору. Українці прошиті конкуренцією, зокрема через високий рівень недовіри всередині країни, дисфункціональну судову систему, незахищеність. Результат чи виграш часто є важливішим за відносини. У Німеччині навіть мегадосягнення не отримає схвальної оцінки, якщо в процесі постраждала робоча атмосфера. Досягати треба м’яко, доброзичливо. Крім того, тут вкрай погано ставляться до хитрувань та прибріхувань. Відчуття справедливості – одне з базових у німецькій системі цінностей. Наприклад, хтось вирішив додати собі зайві години до робочого табеля чи кілометраж до звіту про відрядження. Дрібниця, але якщо людину спіймали на брехні, репутація зіпсована. А вона важливіша за всілякі бенефіти.
“Щоб зменшити напруження, варто не віщати з порогу, а дивитися та слухати”
Які міфи про німців розвіялися за три роки життя та роботи в Німеччині?
По-перше, про їх надприродну пунктуальність. Частина правди в цьому, звісно, є, місцеві люди дуже цінують час. Але насправді, якщо запізнюєшся та попереджаєш про це, нічого страшного не трапиться. Другий міф – про холод у відносинах, неконтактність, велику міжперсональну дистанцію. В реальності я знайшла у людей багато тепла, турботи, цікавості та щирості. Ще кажуть, що німці скупі. Гадаю, вони скоріше дбають про баланс ціни та якості і часто готові платити більше за краще. Не існує узагальнених “німців”. Вони різні, як і ми, тому краще вчитися працювати з дуже різними людьми і з усіма їхніми особливостями, культурним бекграундом та інтересами.
Отже, як не зіпсувати враження про себе в перший робочий день? Яких принципів спілкування варто притримуватися?
Є у нас така традиція – приносити себе і свою думку поперед потяга. Ми завжди знаємо, як правильно, зараз прийдемо і все під себе підлаштуємо. Але, щоб зменшити напруження, краще не віщати з порогу, а дивитися та слухати. Раджу хоча б на початку обрати гнучкість замість відстоювання свого бачення правди. Якщо щось дуже сильно дратує, спробуйте стати на іншу сторону, аби зрозуміти, чому вони роблять саме так. Будьте відкритими та щирими, сприймайте цей шлях як дослідження нових територій, і тоді згодом ви матимете всі шанси завоювати довіру колег і побудувати з ними хороші відносини.
Топ-5 правил адаптації у німецьких офісах від Анастасії Леухіної
- Героїзм не потрібен, потрібен професіоналізм. Наші працьовитість та моторність тут можуть сприйматися, як конкурування та нестриманість, тому краще без подвигів та форсування завдань.
- Вкладайтеся в “розвідку” на початку: спостерігайте за людьми, культурою в організації, оцініть баланс сил та інтересів, а потім вже проявляйте себе.
- Продумуйте деталі, аби вміти пояснити, як саме ви розв’язуватимите задачу: німці очікують на детальне пояснення всіх процесів.
- Будьте обережні з проявом емоцій. Оскільки приватне та професійне тут чітко розділено, будьте свідомим і дбайте про свій емоційний стан.
- Робіть все максимально ввічливо та доброзичливо, навіть якщо ви пишете скаргу.
Фото – © Тарас Безпалий
