У столиці Німеччини стартував 75-ий Берлінський міжнародний кінофестиваль. Берлінале – один з найважливіших заходів світової кіноіндустрії. У його межах покажуть понад чотири сотні фільмів. Цього року за “Ведмедів” змагаються 19 стрічок із 26 країн. Серед них – фільм “Стрічка часу” Катерини Горностай. Українська режисерка претендує на головну нагороду вперше з 1997 року, коли Кіра Муратова представляла “Три історії”.
“Стрічка часу”
Постер фільму “Стрічка часу”
“Стрічка часу” – документальний фільм, знятий в копродукції з Люксембургом, Нідерландами та Францією. Картина розповідає про роботу шкіл в умовах російсько-української війни. Режисерка показує, як існування в постійній загрозі впливає на повсякденне життя школярів та педагогів з Харкова, Запоріжжя, Києва, Одеси, Миколаєва, Бучі. Найтрагічнішим епізодом фільму є похорони директорки школи, її заступниці, секретарки та бібліотекаря у місті Ромни на Сумщині. Вони загинули внаслідок прямого влучання російського дрона в будівлю.
“Наш фільм не має на меті розказати історії своїх героїв: він не містить розповідей про них та інтерв’ю. Але натомість «Стрічка часу» на півтори години занурить глядача в життя українських шкіл під час війни, що досі триває”, — розповідають творці фільму.
Наталія Лібет, Ольга Брегман, Зоя Литвин
Продюсери стрічки: Ольга Брегман, Наталія Лібет та Віктор Шевченко. Також над фільмом працювали Франсуа Ле Голл та Маріон Гут (Люксембург), Рінскє Раап (Нідерланди) та Віктор Еде (Франція). Долучилися до процесу створення кіно і громадська організація “Освіторія”.
Катерина Горностай вже вдруге представляє свою роботу на Берлінале. Її дебютний художній фільм за власним сценарієм “Стоп-Земля” про підліткову дружбу і кохання показали на кінофестивалі в програмі Generation 14plus у 2021 році. Стрічка отримала “Кришталевого ведмедя”.
“Спеціальна операція”
Кадр з фільму “Спеціальна операція”
Інше документальне кіно українського режисера Олексія Радинського покажуть поза основною конкурсною програмою на Forum Expanded. Це також світова прем’єра. Стрічка “Спеціальна операція” – спільне виробництво України та Литви. Фільм зібрали з записів камер спостереження, знятих під час окупації російськими військами Чорнобильської атомної електростанції.
Режисер Олексій Радинський називає свій фільм “доказом”, бо кожен кадр є свідченням воєнного злочину. Автор сподівається, що робота зруйнує чимало міфів про російську армію. У стрічці немає діалогів і глядач стає свідком воєнного злочину.
Створення фільму стало можливим завдяки зусиллям анонімних працівників ЧАЕС, які ризикували життям й зберегли записи під час окупації. Участь у створенні стрічки взяли продюсерка Люба Кнорозок, режисер монтажу Тарас Співак, співзасновниця The Reckoning Project Наталка Гуменюк, а також співпродюсерка Юрга Кей.
“Коли над морем спалахує блискавка”
Кадр з фільму “Коли над морем спалаує блискавка”
Одеса під час війни – головна героїня стрічки Єви Нейман. Фільм “Коли над морем спалахує блискавка” розповідає про повсякденну стійкість під час постійних атак через особисті історії городян. В кадрі зовсім різні люди – від моряків до художників, які зосереджені на тому, щоб продовжувати жити.
Єва Найман в 1993 році емігрувала до Німеччини з Запоріжжя, здобула освіту в Академії кіно та телебачення в Берліні. Під час війни знімання фільму вона приїхала до Одеси. “Звісно, життя триває: ти бачиш молодих дівчат, які роблять селфі, жінок, які виглядають дуже гарно. Ресторани відкриті, в місті проходять концерти й так далі. Це дуже-дуже дивний стан. Ми повинні продовжувати жити, щоб мати й радість. Ненависть не є і не може бути головною рушійною силою життя”, – підсумовує головну ідею фільму режисерка.
А от фільм Віталія Манського “Час підльоту” показує Львів під час війни. Режисер народився в цьому місті, проте кар’єру збудував у Росії. Манський вдруге з початку війни представляє на Берлінале українську тему. У 2023 році на фестивалі показали стрічку про батальйон парамедиків “Східний фронт”. Манський її зняв спільно з режисером і військовим-волонтером Євгеном Титаренком.
Як і фільм Єви Нейман стрічка Віталія Манського представлена в програмі Forum.
“Озираючись назад”
Фото зі сторінки Міли Жлуктенко
До програми Berlinale Shorts увійшов документальний фільм “Озираючись назад” режисерського дуету Міли Жлуктенко та Даніеля Асаді Фаезі. В стрічці переплітаються історії мігрантів, які будували торгівельний центр для Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені, та сучасності, коли це місце стало сценою трагедії – нападу у 2016 році. У фільмі порушують питання пам’яті, зв’язків між поколіннями та впливу історичних подій на сучасний.
Цей дует у 2023 році теж був учасником Берлінале зі стрічкою “Прокидаючись у тиші”. Стрічка розповідала про українські родини, які знайшли прихисток у Німеччині. Місцем їхнього тимчасового житла стала колишня казарма, американських військових. Фільм отримав приз журі Generation Kplus.
Також Міла Жлуктенко долучилася до роботи над фільмом “Залізні метелики” режисера Романа Любого, який теж був учасником Берлінале у 2023 році. Вона допрацьовувала сценарій та монтаж фільму про непокараний злочин РФ . Коли у 2014 році біля Донецька збили цивільний літак рейсу МН17.
Берлінале копродакшн маркет
Фото з сайту Berlinale.de
Також два українські фільми виграли в конкурсі для участі у 22-му Berlinale Co-Production Market. Міжнародних партнерів матимуть змогу знайти стрічки “Земля плоска – я літав і бачив це” Максима Наконечного та “30 літніх днів” Анастасії Солоневич.
Загалом на маркеті представлено 35 кінопроєктів із 27 країн світу. Це один із найбільших світових майданчиків для пошуку партнерів для спільного виробництва й фінансування фільмів. П’ятиденний кіноринок збирає продюсерів, торгових агентів, дистриб’юторів, а також інвесторів.
До речі, у 2024 році копродюсерів та фінансування в Берліні шукали Антоніо Лукіч та власне Катерина Горностай. Проєкт “Дівчина, яка кричить” Лукіча відзначили спеціальною премією.
