Яна Аль Шурафа три роки тому і зараз – це ніби дві різні жінки. У минулому – непримітна домогосподарка у хіджабі, тепер – яскрава блондинка у діловому вбранні. Між цими Янами прірва пережитого: шок війни, біженство, болісне розлучення, наполегливі пошуки роботи. З червня 2024-го жінка працює в Agentur für Arbeit Düsseldorf. “Це дуже складно через мову, але мені неймовірно подобається те, що я роблю”, – каже Яна. Історію відчайдушної багатодітної українки розповідає “Амаль Франкфурт”.
З дітьми і з кішкою в торбі
Родину Яни Аль Шурафи у Харкові багато хто знає. Матір п’ятьох дітей часто можна було побачити на проукраїнських мітингах, доброчинних акціях. З 2014 року Яна була волонтеркою “Станції Харків”: допомагала людям у скруті, зокрема вимушеним переселенцям з Донбасу. Жінка працювала есемемницею з дому – просувала сторінки в соцмережах, а ще виготовляла спеції на продаж. Незадовго до великої війни започаткувала доставку домашнього хумусу й фалафеля – страви славилися на все місто.
24 лютого 2022-го сім’ю розбудили вибухи. “Завжди навертаються сльози, коли згадую, – каже Яна. – Тоді найменшій донці було сім років, старшому сину – 17”. Знайомі військові вивезли їх до Дніпра. Далі був захід України, а згодом – евакуаційний потяг до Європи. “Я їду з дітьми, з кішкою в торбі та розумію, що навіть не знаю, куди. Просто їду. Написала пост у фейсбуці – і мені стали пропонувати допомогу друзі з усього світу”, – згадує жінка. Зрештою сім’я опинилася в Німеччині.
“Плакала цілий рік”
Перший рік у ФРН став для Яни роком невизначеності та емоційних гойдалок. Прихисток у німецькій родині, табір для біженців, приїзд чоловіка, пошук житла, влаштування дітей до школи, а на тлі – невтішні новини з України. “Цілий рік я плакала, ніяк не могла себе опанувати. У дітей були проблеми з адаптацією, я витягувала їх і себе, як могла. А на річницю повномасштабної війни українці вийшли на мітинг у Дюссельдорфі, і ми з дівчатами так наридалася! Тоді я вирішила, що треба брати себе в руки і щось робити зі своїм життям“, – розповідає жінка.
З лютого 2023-го Яна почала волонтерити в організації Flüchtlinge willkommen in Düsseldorf, що допомагає біженцям з різних країн адаптуватися в місті. Жінка надавала консультації новоприбулим. Спочатку працювала з українцями, а згодом перейшла до міжнародної команди. Паралельно Яна вчила німецьку. “Волонтерство мені дуже допомогло. Це був перший набутий в Німеччині досвід. Мені доводилося спілкуватися з колегами-волонтерами німецькою, і консультувала я теж німецькою”, – згадує жінка.
“Резюме подавала скрізь”
За пару місяців до закінчення мовного курсу B2 Яна стала шукати роботу. Також переконала бераторку Джобцентру оплатити оцінку її диплому (Zeugnisbewertung). За освітою Яна – інженер-механік системи керування літальними апаратами. “Весь державний сектор, куди я подавала резюме, просив у мене Zeugnisbewertung. Їм важливо було бачити, що я маю вищу освіту”, – пояснює жінка.
Яна шукала роботу за двома напрямками: соціальна сфера та інженерія. На вакансії, які пропонував Джобцентр, також подавалася. Та це була скоріше формальність. “Одна з вакансій була – слюсар-монтажник. І в оголошенні стояла умова: три роки досвіду і бажано – права на управління будівельним краном. Я посміялася з того, але резюме відправила. Звісно, мені не відповіли”, – згадує Яна.
Протягом кількох місяців вона розіслала близько сорока резюме та зрештою отримала чотири запрошення на співбесіду. Одна з них була в Agentur für Arbeit у Дюссельдорфі. Яна прийшла застуджена, майже без голосу, та все ж справила гарне враження. “Співбесіда була у п’ятницю, а в понеділок мені подзвонили й сказали: “Ви нам сподобалися, однак вашої німецької недостатньо для посади спеціаліста (Fachkraft)”. Натомість мені запропонували позицію асистентки (Fachkraftassistentin), і я погодилася”, – розповідає жінка.
На роботу з задоволенням
Вже понад пів року Яна працює у відділі Operativer Service Arbeitsmarktsdienstleistungen. Він займається обчисленням і нарахуванням оплати за заходи, які покращують шанси безробітних на ринку праці. Це так званий backoffice, тож Яна не контактує з клієнтами напряму. “Та мені все одно не вистачає знання мови, – зізнається жінка. – В цьому плані дуже важко, бо я читаю купу внутрішніх інструкцій німецькою. Це складна канцелярська мова: закони, параграфи. І от я сиджу, перекладаю, розбираюся”.
Роботодавець організував для Яни 100-годинний онлайн-курс ділової німецької мови – це дещо покращило ситуацію. Та ключовим фактором стала підтримка колег, каже жінка: “Я з таким задоволенням ходжу на роботу! В мене дуже класна команда. Я надзвичайно вдячна богу за те, що в мене чудові колеги. Вони мене підтримують, як можуть, і скрізь допомагають”.
Навчилася любити себе
Тимчасом відбулися серйозні зміни в особистому житті Яни. “Я пережила доволі складне розлучення. Для всіх нас війна, переїзд до Німеччини стали випробуванням. Я переосмислила своє життя і зрозуміла, що мені легше самій, ніж із кимось“, – каже вона. Внутрішні зміни спричинили кардинальну зовнішню трансформацію: Яна зняла хіджаб, який носила близько 20 років. “Для мене це було непросто, але це моє рішення. Я залишаюся мусульманкою, просто зняла хіджаб. Це мій стан зараз“, – пояснює жінка.
“Колишній чоловік дорікнув мені, що я стала егоїсткою. А я відповіла: “Так, нарешті я навчилася любити себе“. Бо я все життя жила для когось, думала про когось. А тепер почала себе цінувати”, – каже Яна. У Німеччині розрадою для неї став спорт. “Це мій антистрес! Щоранку я пробігаю 5 км. Всі ноги в мозолях, але для мене це щастя!“, – наголошує жінка. Щоб сумістити роботу, дітей, волонтерство та спорт, Яна прокидається вдосвіта: “Мій день починається о четвертій ранку. Пробіжка, сніданок, і максимум о 6:45 я в офісі. Раніше починаю працювати – раніше закінчую. О третій дня я вже вільна і можу провести час із дітьми”.
“Навряд чи повернемося в Україну”
Із домашніми справами Яні допомагають сини та доньки. Навіть наймолодша – їй зараз 10 років – вже вміє готувати й пекти. “Іноді почуваюся мамою-зозулею”, – жартує жінка. Старшому сину вже 20, він проходить аусбільдунг в автомайстерні та шукає окреме житло. Донькам-двійнятам по 18 років, середньому сину – 14. “Найкраще адаптувалася молодша донька, у старших все складніше. Їм важко знайти друзів і прийняти те, що додому ми навряд чи вже повернемося. Для мене це теж непросто. Але я розумію, що зараз повернутися в Україну – значить почати все спочатку, а мені вже майже 45. В цьому віці та ще й з дітьми це нереально”, – зазначає Яна.
Українцям, які шукають роботу в Німеччині, жінка радить не сподіватися на когось, а діяти самим: “Задача бераторів Джобцентру або Agentur für Arbeit – якомога швидше інтегрувати нас на ринок праці. Не завжди це відповідає нашим очікуваннями. Тому треба брати все в свої руки. Іноді малознайомі люди кажуть мені: “О, тобі пощастило!”. І лише ті, хто добре мене знає, говорять: “Ні, тобі не пощастило. Ти дуже багато для цього працювала”.
Всі фото – з особистого архіву Яни Аль Шурафи
