“Амаль Берлін” починає серію матеріалів про відомих українців, які колись жили, працювали чи приїздили до Німеччини загалом та її столиці зокрема. Сьогодні – про нашу Лесю. Письменниця та перекладачка пів року лікувалася в Берліні та частково дослідила його.
(Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін)
Хостел Heart of Gold (“Золоте серце”) знаходиться в серці столиці ФРН, неподалік центральних Фрідріхштрассе та Оранієнбургер штрассе. Поруч – більшість пам’яток Східного Берліна та активне нічне життя – найпопулярніші принади для туристів у німецькій столиці. А у 19 ст. тут був історичний центр та клініка одного з найвідоміших хірургів Європи – Ернста фон Бергмана. Світило медицини Бергман особисто прооперував Лесю Українку. А через більше ніж століття Центральна Спілка українців в Німеччині встановила на фасаді будівлі меморіальну дошку на честь літераторки.
(Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін)
Для чого видатний хірург Бергман приїздив до України, чи вдалося йому допомогти нашій письменниці, яким вона побачила Берлін та який саме вигляд має колишня клініка зараз, досліджувала Дарка Горова.
Хто такий Ернст Бергман
Ернст фон Бергман (1836-1907) був одним із найвидатніших хірургів свого часу. Він першим запровадив використання асептики в лікуванні ран та був співзасновником нового медичного напрямку – нейрохірургії. Суттєво вплинув на розвиток військової хірургії, доклався до скасування заборони на вивчення медицини для жінок Пруссії.
(фото з відкритих джерел)
У 1898 р. на запрошення однієї заможної родини Бергман приїхав до українського міста Умань, щоб оглянути хвору жінку. Леся Українка, яка усе життя страждала від туберкульозу кісток, скористалася моментом і також зустрілася з професором. “Сам Бергман не страшний, нема у нього і сотої долі тієї важності, що у наших “світил”, – писала потім про лікаря поетеса.
Їй треба було робити складну операцію, але лікарі утримувалися від цього радикального кроку, побоюючись негативних наслідків. У листі до свого друга Михайла Павлика Леся згадує: “Оце трапилося бачити свого берлінського оператора, він згоджується мене різати. Так що тижнів через три я вже буду лежати на операційному столі. Така перспектива мене зовсім не лякає, бо за нею є кращі перспективи”.
Лариса Петрівна почала збиратися до Німеччини: розпитувала у знайомих про столицю, замовила собі нову сукню. У січні 1899 року 27-річна письменниця з матір’ю вирушили до Берліна.
(Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін)
Враження Лесі Українки про Берлін
У німецькій столиці Леся Українка жила пів року – спершу чекала на операцію, а потім одужувала (“маю ще з пів року носити кайдани, себто ортопедичний апарат”). За цей час вона написала додому чимало щемливих, часом веселих, але здебільшого сумних листів. Леся пише до сестри Ольги: “… От сиджу сама в отелі, то все одно нічого кращого не видумаєш, як писати листи. Мама з Мишею пішли бродить по Берліну (іменно – бродить, бо на вулицях ляпотнява страшенна!), а я бродить не можу: проклята нога наостанку робить мені скандал, так чогось розболілась, аж не можна самій і через вулицю перейти.
Фото – Мартин Якуб за допомогою штучного інтелекту
Вчора ми з мамою вже перебрались у Бергманову Privatklinik. Мама, здається, забула тобі написать адрес, так ось він який: Johannesstrasse, 11. Стара німка (властиве, дві німки-сестри) содержує пансіон для Бергманових пацієнтів, і через те пансіон сей єсть заразом і заклад Frl. Blohm і Bergmann’s Privatklinik.
Деруть тут сильно дорого, але зате специфічно больничний елемент зведений до minimum: хата окрема (без інших сусідів – слабих). Обстановка просто хатня, а не больнична, навіть над ліжком нема таблиці з назвою слабості, а ся таблиця так удручала мене в київській клініці! Перев’язки тут роблять в окремій ізолірованій хаті, і через те йодоформ не так-то глушить. Прислуги багато, і все дуже хутко робиться, їсти дають 5 раз на день і досить розмаїто. Ми тепер живемо удвох з мамою, і тут скілька пацієнтів живуть так, тільки за здорових приплачується по 6 марок в день. Наскільки може бути добре в больниці, то вже так тут єсть”.
(на фото – Леся Українка з сестрою Ольгою в Берліні)
Лікуючись у Німеччині, Леся Українка першою серед вітчизняних літераторів переклала українською поезію Генріха Гейне, а також написала кілька власних творів німецькою. З тих берлінських днів починається знайомство Лесі з Ольгою Кобилянською, що переросло в глибоку товариську приязнь.
Із захопленням поетка описує рідним Берлін. Це не тільки цікаве свідчення епохи науково-технічного прогресу, а й погляд саме українки, яка ще й майстерно передає свої враження в українських координатах. Упізнаєте в описі ресторани біля залізничної станції на Фрідріхштрассе?
“Тут так багато нового, чудного, починаючи від дрібниць комфорту до грандіозних спорудженнів. Навіть я, мало виходячи поза стіни отелю і бачивши місто тільки в одному неширокому районі, і то більше крізь вікна фіакрів, усе-таки побачила цілий світ. Вена проти Берліна зовсім не здалась би великою, про Київ і говорить нічого. Тут, властиве, три міста: підземне, наземне і надземне. Берлін стоїть мов на кротовинні: ціла сітка підземних труб каналізаційних, поштових, електричних проводів. Доми тут всі в 5–6 поверхів.
Понад вулицями і нижчими будинками побудовані естакади, по яких мчать раз у раз поїзди. Ми обідали перших два дні в такому ресторані, де по стрісі пробігає залізниця. Просто на вулиці машина не ходить, а все по тих естакадах. В перших етажах домів усе магазини. Чогось аж страшно, як подумаєш, скільки людської праці кристалізовано у сих виробах, часом зовсім зайвих. Найбільше мене вражає не так той рух, що видно вдень, як той, що чутно вночі, надто було його чутно в тому отелі, де ми жили перших два дні. Як тільки жильці отелю полягають спати, починається поправка і прочистка водопроводів, елеваторів і т. і., наче якісь карлики, духи підземні, провадять таємну роботу. Тільки дуже ненадовго, перед світом затихає Берлін, а ранком карлики переносять свою роботу з підземеллів у коридори, далі в кімнати, разом з тим і вулиця прокидається, все біжить, летить, стугонить…”
(фото з відкритих джерел)
В листі до батька Леся Українка пише: “Ліля (сестра Ольга, – Ред.) оце поїхала в Потсдам (се час їзди звідси) з одною сусідкою-землячкою подивитись на резиденцію. Там має бути дуже гарно, вернеться, певне, по обіді. А я збираюся їхати гулять зі служанкою, не ждучи, поки вернеться Ліля. Хочеться побути в городському саду, поки сонце так гарно світить, подивитись на розмаїту німоту. Як вона добродетельно, по-фамільному гуляє і життям утішається; сей вид завжди наводить на оптимістичні думки”.
Про лікаря Бергмана Леся відгукується добре: “Бергман зовсім не “різун” необачний, а ріже тоді, коли іменно треба (…) Розказували німки, що багато таких слабих, як я, поправились у них на очах після операції так, що стали ходить ohne Stock, ohne irgendwas”. Або: “Бергман знаходить мій стан добрим і нормальним, тільки, звісно, поправка моя має йти все nach und nach, т[о] є[сть] слимаковим ходом”.
(фото – Вікіпедія)
Професор Бергман прооперував суглоб Лесиної правої ноги. Хвору поетесу доглядали в Берліні по черзі мати і сестра Ольга. На батьківщину вона повернулася через пів року, влітку 1899-го. Завдяки професору Бергману Лесі Українці вдалося трохи зупинити хворобу. Згодом їй провели другу операцію, а робити третю медики уже не наважилися. Лариса Косач померла в грузинському місті Сурамі у 1913 р. в оточенні рідних і друзів. Вона прожила лише 42 роки.
(Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін)
Хто встановив меморіальну дошку Лесі Українки в Берліні
Пам’ятна дошка з’явилася завдяки зусиллям Людмили Млош, голови Центральної Спілки Українців Німеччини (ЦСУН).
“Леся Українка народилася на Волині, це також і мій батьківський край. Я завжди цікавилася її постаттю. І коли переїхала до Берліну, знайшла її місця і тут”, – розповіла Людмила Млош “Амаль Берлін”. За словами активістки, дошку планували відкрити з нагоди 140-річчя з дня народження Лесі Українки. Втім захід перенесли на пів року, щоб у ньому змогла взяти участь делегація з України – на урочистості був зокрема тодішній міністр МЗС України Костянтин Грищенко.
(фото з відкриття надала Людмила Млош)
Дошку виготовив скульптор-гравер Вадим Голобородов із Полтави. На ній викарбуваний портрет письменниці та напис: “1899 року в цьому будинку (раніше приватна клініка Ернста фон Бергмана) жила і творила велика українська поетеса Леся Українка (Лариса Косач)”.
У день народження і день смерті письменниці Центральна спілка українців Німеччини покладає тут квіти. Часом біля колишньої клініки проводять екскурсії “Місцями Лесі в Берліні”, а також “Українські місця в Берліні”.
“Українські маркери в Берліні надзвичайно потрібні! Треба визнати, що раніше українська громада в місті не була надто активною, не популяризувала своє. І я особисто теж приймаю докори з цього приводу. Під час повномасштабного вторгнення, та й зараз, чимало німців не підтримували Україну, зокрема і тому, що мало про неї знали”, – переконана Людмила Млош.
(Фото – Дарка Горова/Амаль Берлін)
Чи знають у хостелі про Лесю Українку
Хостел Heart of Gold працює у будівлі з 2003 році. Його назвали на честь першого космічного корабля з відомої книги Дугласа Адамса “Автостопом по галактиці”. За словами Людмили Млош, засновники туристичного притулку “знають історію Лесі, завжди до нас привітно ставляться, і охоче селять українців”.
(фото з сайту хостела)
До речі, готель знаходиться у новобудові. Будівлю клініки знесли, але через закон про охорону пам’яток фасад зберегли. Від першого до третього поверху він майже оригінальний.
Адреса будівлі: Johannisstraße 11, 10117 Berlin
(фото з сайту хостела)
