У гамбурзькій Українській вітальні велелюдно – діти та дорослі різного віку всілися за великим столом із папером, різноколірною гуашшю та пензликами. Всі прийшли на майстерку з самчиківки – традиційного подільського розпису, майже втраченого у минулому столітті. Про його історію, особливості, а також як нині він відроджується, зокрема і завдяки українській художниці Валентині Добровій у німецькому Гамбурзі – розповідаємо.
Самчиківський розпис – перлина Хмельниччини
Назва розпису походить від села Самчики Хмельницької області, де ним прикрашали хати, скрині та предмети побуту. Ще на початку 20 століття розпис білених стін та віконниць сільських хат фантастичними орнаментами з квітів був дуже поширеним. Яскраві малюнки були оберегом та візитівкою гарної господині. З часом настінний розпис майже зник з хат і залишився лише у коморах та скринях місцевих мешканців. Відроджувати майже втрачене мистецтво заново та відкривати для широкого загалу неповторний світ самчиківки взялися народні майстри.
Належну увагу розпису почали приділяти лише у 2014 році під час проєкту “Відродження”, організовуючи тури до Самчиків та майстеркласи під керівництвом одного з провідних майстрів – Віктора Раковського. Крім того, самчиківку включили до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
“Коли ми дізналися, що у нас на Хмельниччині є своя перлина розпису, почали реставрувати мальовки на будинках у Самчиках. У селі створили мистецьку школу і почали відродження – розписали зупинку, паркан, деякі будівлі. На майстеркласи приїжджало чимало викладачів мистецтва з Хмельницького та Києва. Нині ж, коли ми роз’їхалися по світу, продовжуємо ці традиції”, – розповідає художниця Валентина Доброва.
Вона і сама з Хмельниччини. Викладачка мистецтв із 30-річним стажем, виїхала до сина у Німеччину із початком повномасштабного вторгнення. Професійний художник-живописець, старший викладач Хмельницької школи мистецтв “Райдуга”. Самчиківку опанувала на тих самих курсах Раковського. Ще в Україні брала участь у її відновленні, нині ж навчає цьому традиційному подільському розпису українців та німців у Гамбурзі.
“Усі знають про петриківку. Вона делікатна, її виконують тоненьким пензликом. А самчиківка – вона схожа на килимарство. Рослинні та тваринні мотиви, сюжети з пісень. Вона пов’язана із писанкарством та вишивкою, має ті самі елементи”, – розповідає художниця.
Основою відновленої самчиківки є народні та історичні сюжети й орнаменти. Фарби теж традиційні – головними є червона, синя, зелена, жовта, рідше – чорна чи коричнева. Хоча історично прикрашали саме стіни хат та предмети побуту, нині самчиківкою розписують також посуд та тканину. Розвивають і новий напрямок – “мальованки” (розпис, нанесений на окремі паперові аркуші)
У самчиківському розписі обов‘язково присутні рослинні елементи: гілочка, стебло, листочки, ягідки, квіти, бруньки. Також нерідко можна зустріти птахів. Найчастіше зображують соловейка, курку, півня, гуску, лебедів, лелеку, сороку. “Якщо проаналізувати глибше, то можна помітити, що самчиківський розпис містить в собі елементи орнаментів трипільської та черняхівської культур з традиційним колоритом подільського краю”, – говорить художниця.
Українське традиційне мистецтво у Гамбурзі
У Гамбурзі Валентина провела вже три виставки. Почалося все з мистецького проєкту про регіони України, де художниця представляла Хмельниччину. Створила для нього три роботи із перлинами регіону: Кам’янець-Подільською фортецею, історико-культурним заповідником Меджибіж та мальованку “Курка-Чубатурка” з самчиківським розписом. Останній настільки зацікавив відвідувачів виставки, що вони самі попросили провести воркшоп.
Першу майстерку мисткиня провела для вимушених втікачів з України та німецької громади церкви святого Маркуса за допомогою благодійної організації Hamburger mit Herz. “Охочі ознайомитись з секретами розпису були у захваті, приходили сім’ями. Самчиківка – особливо полюбили її, бо не складна у виконанні та яскрава. Після цього були воркшопи і в Kulturladen St. Georg, і в Ukraine Haus. До Великодня робили ще й традиційне українське писанкарство воском. Хочеться все ж показати німцям, що ми чогось варті”, – говорить Валентина.
Майстерки часто благодійні. Гроші збирають на допомогу українським військовим. Самчиківка стала й мовою культурної дипломатії: одну з картин у техніці цього розпису за ескізом Валентини малювали разом із німцями та українцями під час святкування Дня єдності Німеччини. Готову роботу, центром композиції якої є два герби – України та Гамбурга, передали до Ратхаусу як подарунок-подяка місту, у якому знайшли прихисток понад 30 тис. українців.
“Спочатку ми створюємо композицію – динамічну чи статичну. Мальви, жоржини, ружі, півники – кожна людина обирає свій сюжет. Але яка особливість самчиківки?” – художниця показує на прикладі однієї з робіт. “По-перше, контраст: якщо одна пелюстка квітки світла, то інша має бути темною. До того ж хвильки чергуються з зубчастими малюнками. Крім того, це “пласке”, ніби гобеленове, зображення, не 3D”.
Всі учасники майстеркласу зосереджено схиляються над аркушами паперу. Дехто малює чи не вперше в житті, дехто – має за плечима художню школу. Дехто намагається повторити квіти та півників із наданих художницею взірців, дехто – вимальовує свої фантастичні яскраві рослинні мотиви. У когось виходить краще, а чиїсь малюнки – більш по-дитячому наївні. Але усі вони, тут і зараз, зібралися разом далеко від рідного дому, аби українське мистецтво і далі жило – навіть поза межами України. “Ми маємо передавати свої знання та традиції із покоління в покоління. Адже самчиківка – це такий самий генетичний код нації, як вишиванка та писанка”, – зауважує Валентина Доброва.
