Найвищі аудитори Німеччини перевірили інтеграційні курси для біженців, організовані Міністерством внутрішніх справ та Федеральним відомством у справах міграції та біженців. І зробили невтішні висновки – українці інтегруються надто повільно.
Аудитори невдоволені
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року майже 450 тис. українських біженців отримали дозвіл на інтеграційні курси. До середини 2023 року до участі допустили лише 194 тис. Водночас країна прийняла близько мільйона втікачів від війни Росії.
Очевидно, що результати залишають бажати кращого. Рахункова палата критикує чиновників за тривалий час очікування навчання. Проте озвучують претензії й до самих шукачів притулку. Українцям закидують надто високий рівень відмов і багато невикористаних пропозицій – резюмує результати аудиту видання BZ.
Порожні місця чи черга і тиснява?
У 2022 році загалом близько 340 тис. осіб (з них близько 198 тис. українців) змогли розпочати інтеграційні курси. Однак, йдеться в аудиторському звіті, у 2022 році багато місць на курсах залишилися незаповненими.
З офіційною статистикою готовий сперечатися Іван Б. Він прожив у Берліні понад пів року в очікуванні курсів. Хоча чоловік був готовий їздити навіть в інший район, щоб не витрачати час без діла. Без знання мови йому відмовили у роботі на складі та нічним охоронцем. Хоча, звісно, Іван планує працювати за фахом – в Україні чоловік спеціалізувався на роботі з металом. Тут професія зварювальника в пошані й на неї є попит, проте лише з мінімальним В1. Зрештою Іван потрапив на інтеграційні курси, в переповнену групу з 20 людей. За його словами, більшість “студентів” демонстрували повну байдужість до занять і багато курили на перервах. Після трьох уроків у задушливому приміщенні чоловік перевівся на навчання мови онлайн за рекомендацією знайомої.
Час очікування подвоївся. Для когось – потроївся.
Аудитори підсумовують, що у першій половині 2023 року час доступу та очікування курсів становив 21,1 та 12,5 тижня. І це більш ніж удвічі довше, ніж у 2022 році – 8,7 та 4,8 тижня.
Тамара Ф. досить швидко потрапила на інтеграційні курси навесні 2022 року. Спершу навчання подобалося, але згодом змінився викладач і стало значно складніше та й нецікаво. Чоловік жінки пішов воювати й вона постійно перебувала в стресі. Тамара не склала іспити на А2. Але через бюрократичну помилку її результат загубився, його довго шукали. Зрештою місце на повторний курс жінка спершу довго виборювала, а потім чекала – загалом 8 місяців.
Держава платить багато, але не за всіх!
Лише до вересня 2023 року Федеральне відомство у справах міграції та біженців витратило на інтеграційні курси близько €776 млн. На 2024 рік заплановано понад €1 млрд. За останні десять років вартість інтеграційних курсів зросла на 273%. А середня кількість учасників – на 79%.
Для багатьох українців, яких з різних причин не беруть на допомогу Джобцентру, або які отримали відмови від BAMF, єдиним варіантом інтеграції є платні мовні курси. Варто зазначити, що темп навчання у компаніях, які не співпрацюють з Федеральним відомством у справах міграції та біженців, значно швидший. Так, в інтенсиві один рівень (наприклад, А2.2) триває лише місяць. Таким чином люди за рік можуть з нуля завершити В2. Ціна таких курсів висока – місяць навчання обійдеться мінімум €275, вартість залежить від рівня акредитації школи. Так, місяць інтенсиву в Гьоте інститут сягає €700.
Віктор Є. потрапив до інтеграційного класу при коледжі на початку 2023-го. Середній вік однокласників – 15 років, тоді як Віктору буде 18. Група просувалася надто повільно, бо до класу постійно прибували нові учні з нульовими знаннями. Хлопцю дуже подобалися вчителі та атмосфера, проте батьки вирішили, що це деградація – і почали оплачувати сину приватні курси та інколи індивідуальну допомогу вчителя. Вони сподіваються, що влітку Віктор зможе повернутися в систему освіти з В2. Тоді як у школі він би завершив лише А2.
Люди кидають навчання, бо повертаються!
Аудитори критикують: “Варто врахувати, що менше половини українських біженців війни змогли успішно завершити інтеграційні курси”. Тому Міністерство внутрішніх справ і Міграційна служба повинні “вивчити, як вони можуть збільшити частку успішних учнів в інтеграційному курсі”, – вимагають аудитори.
Оксана К. приїхала до Німеччини навесні 2022-го. Поселилася у знайомих, влаштувала дитину в садок. Пішла на інтеграційні курси. Паралельно працювала СММницею в Україні. Навчання давалося складно, бо то хворіла дитина, то страйкував садок. Та й господарів ввічливо попередили, що за два місяці їй варто з’їхати. Знайти квартиру з дитиною та котом виявилося завданням нереальним і через пів року. Тож Оксана кинула навчання і влітку повернулася з дитиною в Україну.
Не завершила курси і Євгенія П. – кинула за місяць, бо знайшла роботу в американській міжнародній компанії. Жінка з радістю проміняла допомогу від держави на гарну зарплатню. По роботі їй не потрібна німецька. Але Євгенія має підозру, що якщо з якихось причин їй не продовжать контракт, то знайти новий такий варіант у Франкфурті буде проблематично. Євгенія бідкається, що практично нема програм інтеграції для людей, що працюють. Вона самостійно оплачує репетитора. Євгенія займається онлайн з вчителькою з України за 600 грн за годину, а в Німеччині така послуга коштує €40. Проте навіть за ці гроші вона може займатися лише один-два рази на тиждень, а це дуже мало.
Аудитори закликають до праці – українці хочуть роботу за фахом
Аудитори вважають, що в програмі Міністерства внутрішніх справ багато недопрацювань. На їхню думку, до кінця вересня 2023 року інтеграційні курси мала б успішно завершити половина українців.
Думка про те, що українцям час терміново виходити на роботу кілька разів уже порушувалася у німецьких медіа та політиками різних партій. Українці своєю чергою скаржаться, що вимоги щодо мови надто суворі – особливо на посади, де вона не є очевидно необхідною.
Валерія К. працювала в Україні журналісткою. Дівчина непогано знає англійську, але зараз зосередилася на вивченні німецької. Проте представники Джобцентру не бачать для неї роботи в німецьких медіа. Вони пропонують їй піти продавчинею в супермаркет чи пройти курси масажистів. Зараз жінка рішуче виборює своє право на навчання мови на рівні В2. І бідкається, що німецька інтеграційна програма для українців – це спроба закрити освіченими людьми дірки у низькокваліфікованій роботі. У неї є питання і до самого викладання. Усі підручники обговорюють проблематику робочих спеціальностей, а про особливості життя в Німеччині розповідають примітивно і нецікаво.
Читайте статтю про солодкий бізнес українців в Берліні та компанію з виробництва заморожений продуктів.
