Перформанс із читання, живої музики та фотовиставки відбувся у Дрезденському оперному театрі з ініціативи українців. Концепцію заходу розробили лікарка та письменниця Ірина Фінгерова з Одеси разом із Софією Паламар, мецо-сопраністкою зі Львова, яка зараз працює у Саксонській державній опері.
Текст перформансу Ірини Фінгерової базується на особистому досвіді її пацієнтів з України та обертається навколо материнства та самоідентифікації під час війни. Авторка намагається знайти болісний баланс між новою та старою Батьківщиною та міркує, чи можна втиснути своє життя у дві валізи й разом із тим удавати, нібито все гаразд. Співачка Софія Паламар супроводжувала читання українським співом.
“Квитки майже одразу розкупили, ми навіть не встигли зробити рекламу. Хоча вистава проходила німецькою”, – розповіла на сторінці у фейсбуці Ірина Фінгерова. За її словами, репетиції розпочали лише за три дні до прем’єри, адже час для вистави обрали спонтанно (зазвичай події в німецьких театрах планують на 2-3 роки наперед).
“Головний драматург прийшов на нашу першу репетицію. Просидів дві години. А потім сказав: “Ваша вистава – це метафора того як ви, українці, себе позиціюєте. Була лише одна щілина у завантаженому графіку – і ви в неї ринули, як вода. І знайшли собі достатньо місця. Ніхто ж не працює в такому ритмі! А ви працюєте. І все у вас виходить!”, – поділилася Фінгерова.
Під час вистави відвідувачів попросили надягнути пов’язки на очі – для посилення ефекту від почутого. А опісля присутніх запросили взяти участь у дискусії, а також оглянути виставку з фотографіями утікачів від війни з Лівії, Сирії, Балкан та України авторства фотографки Віри Думке з Харкова.
За словами організаторів, деякі слухачі плакали від почутого і майже всі залишилися на дискусію опісля. На заході зібрали понад €2 тис. пожертв, за ці гроші планують купити медичне обладнання для Українського координаційного центру.
“Один чоловік сказав під час дискусії: “Мені було складно із зав’язаними очима – ніби в мене обмежені можливості”. А я йому відповіла: “Так і треба було! Я цього і прагнула. Щоб ви відчули, як більше не орієнтуєтеся у просторі. І як це лякає. Саме це протягом довгого часу відчувають вимушені переселенці”, – згадує Ірина Фінгерова.
Всі фото – Віра Думке.
