UA Never Alone – один з проєктів Асоціації українців Північної Німеччини. У логістичному центрі в Гамбурзі волонтери приймають, сортують та перепаковують гуманітарну допомогу, яку згодом відправляють в Україну.
За рік існування складу через нього пройшли десятки тонн ліжок, матраців, медичного обладнання, товарів для дому та іншої гуманітарної допомоги, яка потрібна військовим, переселенцям та постраждалим від окупації в Україні. Про те, як дизайнерські меблі та техніка з дорогих німецьких готелів опиняється у центрах приймання біженців та на передовій – читайте далі.
Вантажівки гуманітарної допомоги
Робота із гуманітаркою почалася одразу, від першого дня війни. Спочатку було дуже багато допомоги від німців – як організацій, так і звичайних людей. “Логістичні компанії надавали транспорт, гуманітарні – просто казали: “Заходьте до нас на склад і забирайте все, що вам потрібно”, – згадує голова Об’єднання українських організацій Німеччини Ростислав Сукенник. Крім того, на перші гроші, які надходили через українські волонтерські організації, закуповували бронежилети, каски та інші елементи захисту.
“Відправлення були регулярні та різного призначення: від військового чи допомоги якійсь конкретній громаді до запитів державної служби. У перші місяці ситуація була настільки невизначена, що максимум, куди ми могли доставити, – це десь на українську сторону біля кордону. Тобто Львівська область або поруч,” – говорить Ростислав.
Німецькі гуманітарні організації хотіли допомогти, проте одразу попередили: ніхто з них до України не поїде, лише до польського кордону. Довелося домовлятися із польськими партнерами, аби ті зустріли автівку на кордоні та перевантажили вже в українську. За словами волонтерів, тоді вони взагалі вперше зіткнулися із логістичними питаннями.
“Перша фура, яку ми складали, – вона була навіть не відсортована. Просто насипом все закинули в машину. Поляки нам дуже допомогли – вони вночі все це витягували, на палети складали та перевантажували в українську автівку”, – розповідає волонтерка Ірина.
“До того, як з’явився склад, було лише чотири вантажівки допомоги, частину ми зібрали із нашою Українською суботньою школою. Решта – це дрібні локальні запити, які передавали звідси з кимось автівками чи бусами”, – уточнює Сукенник.
Посуд, столи та генератори
За словами волонтерів, згодом вони зрозуміли, що потреби майже завжди однакові: гігієна, новий одяг і медицина. “Запити з фронту завжди дуже вартісні. Наприклад, оголосити збір на закупку дронів ми не можемо. Можна зібрати €3,5 тис. на один, але у запиті їх п’ять, і таких – кілька на день. Тому довелося обирати між бажаннями та реальністю, що ми можемо дійсно зробити”, – розповідає Ростислав.
Крім того, німецькі волонтери та партнери самі почали пропонували щось як допомогу – зокрема і габаритні меблі. Все це потрібно було пересортовувати, пакувати та лише потім відправляти. Тож потреба мати склад стала нагальною.
“Такі речі тут викидають, а в Україні в них є велика потреба”, – говорить Ростислав, вказуючи на офісні шафи. – “Бо зараз немає багато ресурсів, наприклад, на маленькі громади або лікарні закупляти меблі. Там пріоритет інший. З іншого боку, не те щоб нам постійно щось пропонували, аби був великий вибір. Та й ресурсів дуже цілеспрямовано щось закуповувати немає”.
Гамбурзькі волонтери співпрацюють з українськими. Саме так, адресно, гуманітарна допомога вирушає звідси до Херсонської, Миколаївської, Одеської, Запорізької, Черкаської, Чернігівської, Харківської області та на фронт. Посуд, приладдя для кухні – передають на Західну Україну для центрів переселенців. Потужний генератор – поїхав минулої зими на передову.
“Дуже багато медицини ми закуповували. Проте якось сталася така приємність: одна із лікарень закривалася – і замість того, аби розформувати свій склад, просто передала все нам. Там не було медикаментів, проте було дуже багато медичних засобів – шприці, системи тощо. Понад 100 палет. То ми відправили в Україну десь до п’яти вантажівок”, – розповідає Ростислав.
Крім того, в Україну відправили близько 200 колясок та візків, які передав один з гамбурзьких центрів для літніх. “Ми дивимося на стан речей. Якщо щось поламане або дуже старе, не забираємо, бо нема чого засмічувати країну”, – пояснює Ірина.
Власне приміщення організація отримала лише рік тому. На величезному складі, яким користуються також інші німецькі гуманітарні організації, в українців своя окрема секція. “Без допомоги міста ми б, напевно, профінансувати такий склад не змогли. Хоча сказати, що вони зобов’язані, – певно, ні”, – розмірковує Сукенник.
За цей рік на складі було все – медицина, засоби гігієни, меблі, генератори. Простіше сказати, чого тут не було, сміється волонтер Роман. Він проводить екскурсію складом – поміж ще не спакованих столів, шаф та раковин.
“Я спочатку досить скептично до цього ставився. Коли ми сюди заїхали, привезли 100 столів і дві сотні моніторів – я знав, що їх можна передати університетам та школам. Виявилося, потрібні не лише меблі та техніка, потрібно все – включно із лампочками та дротами”, – каже волонтер і вказує на умивальники. “Я не думав, що комусь вони будуть потрібні. А минулого тижня отримав такий гігантський запит з України – там і унітази, і труби, і розетки”.
Раковини – це з місцевої школи, яка робила ремонт, уточнює Ростислав. 40-футовий морський контейнер виключно зі шкільним приладдям – тобто столи, парти, стільці, обладнання – вже відправили на Херсон.
Дизайнерські меблі та їдальня “Люфтганзи”
Зокрема до України поїхали ліжка, подушки, ковдри та матраци та техніка з гамбурзького готелю. “Це 17 поверхів, 184 кімнати. Ми щосуботи приїздили, розкручували ліжка, витягували столи, дивани, холодильники – все, що можна було винести”, – розповідає Ірина.
“Ми думали: кому потрібні ці маленькі барні холодильники? Виявилося, дуже потрібні – велика частина пішла на передову”, – доповнює Ростислав.
Шафи, які нині чекають своєї черги на складі – зі страхової, яка звільняла в себе два поверхи бюро. Частина з них зараз вже в Україні: у Львові в родильному відділенні, на Франківщині в середній школі та в центрі допомоги. Чергова партія поїде до Черкас, говорять волонтери. “Тобто це речі, які будуть десь використані. Тому що те, що тут викидають, – воно в прекрасному стані. Ми відправили в університет дизайнерські меблі з готелю, одна шафа за каталогом коштує €1600”, – сміється Ростислав.
Нині інший гамбурзький готель віддає волонтерам 435 ліжок. Вони вирушать до нового центру приймання внутрішніх переселенців у Кам’янець-Подільському та на Херсонщину. Наступний великий проєкт – у “Люфтганзі”, яка віддає столову свого виробничого центру.
За словами волонтерів, майже всі витрати “з’їдає” саме логістика. Вартість відправлення однієї фури в Україну стартує від €2 тис. євро. “Під Новий рік ми платили €3,3 тис. за машину. Беручи до уваги, що веземо вживані речі, потрібно вирішити, чи вартує ця гуманітарка таких витрат, чи ні, чи простіше просто закупити вже в Україні”, – говорить Сукенник.
Частина з гуманітарки на складі вже спакована і підписана, на плівці – наліпки з адресами, здебільшого села. В UA Never Alone допомагають також із логістикою й іншим волонтерам.
“Виявляється, в Україні часто гуманітарка у міста потрапляє, а на периферію – ні. Тяжко знайти організації, які саме туди довозять. Тому міста фактично переповнені гуманітарною допомогою, а у селах немає нічого. Хлопці, які їздили в Чернігівську область, казали, що футболки свої віддавали – настільки критична ситуація”, – пояснює Ростислав.
Головне – команда
“У нас не так багато можливостей, ми дуже залежні. Ми не фонд “Повернися живим”, який може зібрати мільйони та щось купити. А якби могли, то, певно, купували б таке ж, як вони, а не ліжка передавали”, – говорить Роман.
Зібрати людей, які готові пожертвувати своїми вихідними заради допомоги, насправді не так легко. Українці, які жили тут і перед війною, мають роботи, ті, хто приїхали, – курси. Тож потреба у фізичній силі та просто руках для сортування є завжди.
“На цьому складі ніхто не працює професійно – саме ніби тут як на роботі. Але тут коли треба, то деколи багато людей приходить, просто допомогти. Ми не знали, звідки взяти палети – привезли хлопці, які працюють перевізниками. Потрібні були коробки – хтось у групі пише: “У мене на роботі були, запитаю”, – розповідає Ростислав.
“Перша німецька компанія, яка надала столи, відправляла сюди своїх співробітників на соціальні роботи. Люди приходили – і разом з нами носили матраци, інші речі, допомагали вантажити контейнери”, – згадує Ірина.
На питання про історію, яка найбільше вразила, Роман розповідає про літнього новозеландця. Чоловік фактично переїхав в Україну, купив вантажівку і задонатив волонтерській організації – до того ж сам ще й розвозив нею гуманітарку у східні та південні регіони. А потім організував з Нової Зеландії сім “швидких”.
“Плили спочатку кораблем в Корею, потім у Бельгію, в Антверпен. Ми наповнили ті швидкі усяким знаряддям тут, вони поїхали в Україну. Шість повних машин – одну ще довантажували у Польщі. Потім розмалювали – і передали у різні підрозділи”, – розповідає Роман. Де Нова Зеландія, а де – Україна.
Наостанок Ірина показує і дає потримати важкий розмальований уламок ракети, який організації на знак подяки передали з Чернігова. “Ось із цим насправді потрібно ходити домовлятися про допомогу для України”, – розмірковує. – “Можливо, якби інші відчували цю вагу, рішення ухвалювалися б швидше”.
UA Never Alone у Фейсбук – за посиланням.
Дізнатися більше про Асоціацію українців Північної Німеччини ви можете тут.
