У Берліні триває кінопроєкт “Українські мрії”. Глядачам з субтитрами покажуть дев’ять українських культових стрічок, створених у різні роки видатними кінорежисерами. Фестиваль розпочався 8 липня і триватиме до кінця серпня. Наталка Якимович зібрала цікаві факти про фільми і переконує – їх має побачити кожен!
Фільм-передвісник біди на Донбасі
13 липня о 20:00 відбудеться показ стрічки Юрія Іллєнка “Лебедине озеро. Зона”. Сценарій фільму написав геніальний кінорежисер Сергій Параджанов, який шість років був ув’язненим. Митця засудили за “гомосексуальність”, хоча в обвинувачувальному вироку були статті і “за спекуляцію” та “український націоналізм”. Свій тюремний досвід Параджанов перепрацював у шести сценаріях та сотні новел.
Прем’єра “Лебедине озеро. Зона” відбулася у 1990 році на Каннському кінофестивалі. Стрічка отримала схвальні відгуки після показів у США та Канаді.
За сюжетом, чоловік тікає з в’язниці за три дні до завершення терміну. Він переховується у зігнилому постаменті пам’ятника “Серп і молот”, де зустрічає жінку і закохується. Проте фільм, як і реальність тюрми, не залишає жодного шансу для оптимізму.
“З-поміж численних фільмів про зону пострадянського кіно цей, символічний і реалістичний водночас, є одним із найдепресивніших”, – зазначають організатори кінопоказу.
А от композитор стрічки Вірко Балей згадує одну зі сцен фільму навпаки, як найоптимістичнішу в сучасному кіно: “Жінка прикрашає тісне приміщення всередині пам’ятника, щоб створити бодай якийсь затишок. Цей короткий епізод має загальнолюдське значення і промовляє до кожного. Бо за будь-яких обставин, за будь-якого ладу й соціальних умов ми прагнутимемо краси, любові, душевного, фізичного, сексуального задоволення. Якщо дати людині можливість, вона знайде спосіб прикрасити своє життя”.
Фільм знімався в Перевальську, де відбував покарання сам Сергій Параджанов. Режисер Юрій Іллєнко згадував: “Сергій мені весь час розповідав про тюремні роки і повторював: “Я тобі це дарую”. Він усе дарував: килими, хліб, вино, коштовності… До мене тільки згодом дійшло, що значить це “Я тобі дарую”. Коли я потрапив у зону, де він відсидів, то зрозумів, що він навіть як режисер не міг туди повернутися”.
Назва фільму продиктована епізодом, коли зграя лебедів помилково замість озера приземляється на подвір’ї в’язниці і це стає поштовхом до бунту в’язнів.
З 2014 року про фільм згадують, як про творче передбачення біди на Донбасі.
Квитки на “Лебедине озеро. Зона”
Шедевр світового масштабу
У неділю, 16 липня о 19:00 – “Тіні забутих предків”. Ця стрічка очолює рейтинг “100 найкращих фільмів в історії українського кіно”. Гарвардський університет рекомендує її до обов’язкового перегляду студентам, які вивчають кінознавство. Сценарій Сергій Параджанов писав спільно з Іваном Чендеєм, оператором був Юрій Іллєнко, а його дружина, Лариса Кадочникова, зіграла роль Марічки. Кіно відкрило світові і геніального Івана Миколайчука. Варто відзначити окремо і неймовірного художника фільму Георгія Якутовича.
“Ледве я вчитався в повість Коцюбинського, як захотів ставити її. Я закохався в це кристально чисте відчуття краси, гармонії, нескінченності. Відчуття межі, де природа переходить у мистецтво, а мистецтво – в природу”, – писав Сергій Параджанов у статті для журналу “Мистецтво кіно” у 1966 році.
Зйомки йшли повільно. Режисер намагався зануритися в життя Карпат. Вивчав гуцульські звичаї, запрошував місцевих зніматися в кіно. Крім виконавців головних ролей, всі інші герої фільму – справжні гуцули.
Місцеві дуже хотіли потоваришувати з гостями зі світу кіно і дарували вишивані рушники, сорочки, ікони. Параджанов щедро віддячував – привозив київські торти і пригощав усіх, готував страви вірменської кухні. Застілля були одним з елементів творчого процесу.
Режисер отримував догани за відставання від плану і відповідав: “Історію кохання не можна знімати за графіком”.
За кордоном фільм мав неймовірний успіх. У міжнародному прокаті назву спростили, і він більш відомий як “Червоні коні”. На рахунку фільму 39 нагород, зокрема, 24 Гран-прі з 21 країни.
До речі, перший показ фільму відбувався 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі “Україна”. Коли на сцені стояла знімальна група, то з місця виступив друг Сергія Параджанова, письменник Іван Дзюба, який прокричав: “Зараз відбуваються масові політичні арешти української інтелігенції та молоді в Києві, Львові та інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість”. В’ячеслав Чорновіл і Василь Стус встали, щоб підтримати колегу. З 800 людей, які прийшли на прем’єру, пів сотні таки піднялися з місць. Адміністрація кінотеатру швидко загасила світло й почала показ. Того вечора нікого не заарештували. Але Дзюбу й Чорновола звільнили з роботи, а Стуса – вигнали з аспірантури.
Квитки на “Тіні забутих предків”.
Актуальний як ніколи
Також у неділю, 16 липня о 21:15 покажуть ще один фільм режисера Юрія Іллєнка “Білий птах із чорною ознакою”. Важко повірити, що фільм із таким сюжетом зняли на Київській кіностудії Довженка понад пів століття тому у 1971 році. На екрані ціла плеяда українських зірок: Богдан Ступка, Іван Миколайчук, Костянтин Степанков, Михайло Іллєнко та Лариса Кадочникова.
Стрічка на прикладі родини Дзвонарів розповідає про драматичні події на Буковині 1937-1947 рр. Голод, страшне зубожіння і велика трагедія війни розводить членів родини по різні сторони барикад. Син із батьком служать у Червоній армії, а інший син долучається до УПА. Власне через цей момент фільм називали “антирадянським”, адже про воїнів УПА навіть не писали в підручниках. По суті, Юрій Іллєнко вперше зробив українського повстанця одним із головних персонажів реалізованого художнього фільму.
Задум фільму належить акторові Іванові Миколайчуку. Він власне і став співавтором сценарію. Саме Миколайчук хотів розповісти драму свого рідного краю. Образ бандерівця Ореста Миколайчук писав для себе, але зрештою ця роль дісталася юному Богданові Ступці.
Цікаво, що фільму пророкували повну заборону, а він навпаки – виборов Гран-прі Московського міжнародного кінофестивалю. В кінотеатри стояли черги. Стрічка багато подорожувала та показувалася за кордоном, але таки потрапила в опалу в період Щербицького.
Фільм вважають нині особливо актуальним. І дуже корисним для іноземної аудиторії.
Квитки на “Білий птах із чорною ознакою”.
Про фільми “Польоти уві сні та на яву” Романа Балаяна, “Людина К” Сергія Рахманіна, “Другорядні люди” Кіри Муратової та інші, які в межах проєкту “Українські мрії” покажуть у серпні, читайте у наступних публікаціях на “Амаль Берлін Україна”.
Усі фільми йтимуть з субтитрами. Рекомендуємо запросити на покази німецьких друзів. Повний розклад показів за посиланням.
Читайте також про те “Де і як дивитися українське в Берліні“ та інтерв’ю з режисером учасником Берлінале Романом Любим.
