Нещодавно виповнилося 150 років із дня народження гетьмана Павла Скоропадського. З цього приводу Нацбанк України ввів у обіг пам’ятну монету. Через війну Росії в Україні урочистостей не влаштовували – монета номіналом 2 грн стане сувеніром для поціновувачів історії. Також навесні 2023 р. на честь Скоропадського перейменували вулицю Льва Толстого в центрі Києва та відкрили виставку архівних документів, пов’язаних із його життям (можна переглянути онлайн).
Цей політичний і державний діяч був однією з найбільш суперечливих постатей України. Його доля пов’язана і з Німеччиною – тут він народився, довго жив і помер. Дарка Горова дослідила життєпис політика.
Український гетьман народився в Німеччині
Відомий рід козацької старшини Скоропадських вів свій літопис ще від 17 ст. і мав спорідненість із чотирма гетьманами України. Народився майбутній гетьман України у 1873 р. у одному з найстаріших курортів Європи – Вісбадені – і жив там із сім’єю до 5 років. Його першою мовою була німецька. Бабуся хлопчика – Єлизавета Скоропадська-Тарновська – також часто гостювала на німецьких курортах і померла у Вісбадені.
Портрет пані Скоропадської з двома синами (Павло — зліва). Художник – Микола Ґе.
Дитячі роки Павло провів у родовому маєтку Тростянець Чернігівської губернії, де його виховував дідусь – Іван Скоропадський, шанований у регіоні діяч, основоположник Тростянецького дендропарку. А згодом юнака відправили навчатися військовій справі в Санкт-Петербург, де він і залишився служити. З початком російсько-японської війни Павло виїхав до Маньчжурії і згодом став там ад’ютантом Миколи Ліневича, командувача російськими військами на Далекому Сході.
До революції 1917 р. Павло Скоропадський практично не брав участі в політичному житті і був передусім військовим, удостоєним орденами – генерал-лейтенантом російської армії і флігель-ад’ютантом останнього російського царя Миколи II. Але після революційних подій Скоропадський опинився в Україні і його погляди почали змінюватися.
Крах дружби народів
Спершу Скоропадський називав себе “исконно русским человеком” і вважав, що Україна може існувати лише як частина Росії. Однак, прийшов він до влади за підтримки німецьких військ і не міг не рахуватися з позицією Берліну. Німеччина натомість вважала, що Україна має бути незалежною. Цього хотіли і багато українців. Тож гетьман та його уряд назовні демонстрували саме таку позицію.
Гетьман Павло Скоропадський та кайзер Вільгельм II під час візиту до Берліна у вересні 1918 р
Деякі історики вважають, що погубили гетьмана саме проросійські симпатії і зв’язки. 14 листопада 1918 р. він видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій йшлося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Ця, а також деякі інші ініціативи, призвели до повстання проукраїнських сил і Скоропадський зрікся влади. З часом політик почав розуміти, що його російські друзі та колеги не мають планів надавати Україні автономію в складі Росії і вважають її лише ще одним регіоном імперії. Але остаточно усвідомив він це лише в еміграції.
Водночас за сім із половиною місяців існування гетьманату Скоропадського в Україні створили Генеральний штаб і почали формувати національну армію. Відкрили сотні українські шкіл та гімназій, університети в Києві та Кам’янці-Подільському, створили Академію наук, Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр.
Молебень на київському Софійському майдані після проголошення Павла Скоропадського гетьманом України, 1918 р.
Сім’я Павла Скоропадського
Гетьман був одружений на Олександрі Дурново – доньці російського генерала, але і представниці відомих українських родів Кочубеїв, Безбородьків та прямій спадкоємиці попереднього гетьмана – Кирила Розумовського. Вона була 18-річною фрейліною імператриці, коли на одному з балів при дворі познайомилася з офіцером Павлом Скоропадським.
Коли він став гетьманом України, Олександра жила з доньками Марією, Єлизаветою та сином Петром у Петербурзі. “Державний поїзд №1” доставив їх із Петрограда до Києва. А згодом дітей відправили в Одесу – подалі від революційної столиці.
З дружиною
Еміграція до ФРН
Після зречення влади Скоропадський виїхав до Німеччини військовим потягом із підробленими документами як поранений німецький солдат. Дружина Олександра, вагітна наймолодшою донькою Оленою, дісталася до Берліна через Фінляндію.
А юні Скоропадські з няньками тікали з Одеси на Захід через Схід: Крим, Османську імперію, Болгарське царство, Королівство Румунія, Королівство Греція та Королівство Італія. І тільки влітку 1919 р. сім’я знову возз’єдналася в Швейцарії, а згодом переїхала на постійне місце до Ванзеє під Берліном. За гроші, отримані від продажу коштовностей дружини Скоропадського, вони купили будинок за адресою Альзенштрассе, 17. Там народилася і наймолодша дочка — Олена. Сім’я мала трьох синів і трьох доньок.
Сім’я Скоропадських у Берліні
На карті “Українські місця в Берліні” позначили і тимчасове місце проживання Скоропадського. В будинку на Фрьоауфштрассе 4, 12157 він мешкав перші кілька місяців у Берліні.
Будинок родини Скоропадських у Ванзеє
Чим займався Скоропадський у Берліні
Разом із однодумцями у Берліні заснували Український інститут. Допомагали українським біженцям у притулках та шпиталях. У Целендорфі обладнали офіс та друкарню, де з’являлися українські газети. Партію нацистів Скоропадський не підтримував, але мав гарні зв`язки серед німецької еліти. Це завдяки зусиллям гетьмана з концтаборів вийшли очільники ОУН Степан Бандера і Андрій Мельник, Ярослав Стецько та десятки інших, за що вони йому потім особисто подякували.
Скоропадський прагнув відродити Україну і гуртував українців еміграції. Радянські агенти за гетьманом пильно стежили і вважали авторитетною, а отже небезпечною, фігурою. У численних рапортах йшлося, що Павло Скоропадський не втрачає надії знову стати гетьманом України і докладає для цього зусиль, працюючи над своїми помилками у минулому.
У секретній довідці ГПУ УСРР від 13 квітня 1926 р. згадується про контакти між Скоропадським і Симоном Петлюрою, які нібито ведуть переговори з англійцями щодо внутрішнього виступу в СРСР і коштів на підтримку повстань. Через півтора місяця Петлюру вбили в Парижі.
У іншому секретному документі йдеться про військову діяльність Скоропадського. Зазначається, що останнім часом Павло Скоропадський розгорнув велику військово-організаційну діяльність в усіх центрах української еміграції. А також розповідається про конференцію в Берліні за участі генералів-гетьманців, на якій обговорювалися питання зміцнення та розширення військових організацій українців за кордоном і навіть у радянській Україні.
Діти Скоропадських
Після відвідування сім’ї Скоропадських у Берліні у 1927 р. український письменник та журналіст Осип Назарук написав статтю «Гетьманська родина». Він був зачарований атмосферою й відносинами, що панували у них вдома. “Діти виховані так, що дай Боже, щоб у кожного з нас діти були хоч трохи так виховані: вони вчені, побожні, працьовиті (працюють із Гетьмановою в огороді). При тім поведення їх таке людяне і скромне, що їх тут усі люблять”.
Павло Скоропадський із доньками Оленою та Єлизаветою. Берлін, 1940 р.
Особливі сподівання Павло Скоропадський покладав на свого старшого сина Данила – вбачав у ньому наступника. Спершу Данило працював робітником на фабриці Сіменса і Шукерта (Siemens-Schuckertwerke), а потім вступив до Вищої технічної школи (тепер – Берлінський технічний університет) у Шарлоттенбурзі. Після отримання диплому був співробітником найбільшої в ті часи електротехнічної фабрики Сіменса і Хальске (Siemens & Halske).
Олександра Скоропадська з сином Данилом
1 квітня 1925 року з нагоди повноліття Данила Гетьман Скоропадський звернувся до свого сина листом. Він писав: “У 1918 році я шукав виходу для свого краю з критичного становища і керувався більше інстинктом. Але тепер я вже цілком свідомо й продумано кладу на плечі свої і своїх нащадків цей тяжкий хрест і це велике завдання служити незмінною, непохитною підпорою для Української Державності. Моїм обов’язком є не тільки до кінця свого життя вести гетьманців до перемоги, але також приготувати собі наступника, достойного високої чести й великої відповідальности бути вождем нації.
Тому я ставлю тобі, мій сину і єдиний спадкоємче моїх прав і обов’язків, питання: чи готовий ти мої права й обов’язки на себе перейняти й до кінця їх непохитно нести? Все обдумай і розваж. Хай велич завдань не лякає тебе”.
Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські
Наприкінці Другої світової війни дружина гетьмана Олександра Петрівна переїхала з дітьми до міста Оберстдорф у Баварії. У 1945-му, лише лічені дні до закінчення Другої світової війни, гетьман із дочкою Єлизаветою їхали туди і чекали поїзда на невеликій залізничній станції Платтлінг. Але в небі над станцією з’явилися літаки союзної авіації і почали бомбардування.
З донькою Єлизаветою, яка була секретаркою гетьмана на еміграції. Ванзеє, 1933 р.
Павло Скоропадський отримав важке поранення і помер 26 квітня 1945 р. у шпиталі невеликого міста Меттен. Олександра пережила чоловіка на шість років. Вона похована поруч із ним в Оберстдорфі.
Могила Скоропадського в Оберстдорфі на півдні Баварії.
(фото – Андрій Гладій/Вікіпедія)
Данило обрав шлях батька і допомагав йому в політичних справах. По війні брав активну участь у організації українського життя у Великій Британії, з 1949 року став почесним головою Союзу Українців. А роком раніше – очолив Гетьманський рух. Його прихильники – українці в еміграції – ставили на меті побудову української суверенної держави з гетьманом на чолі. Данило Скоропадський помер у Лондоні 23 лютого 1957 р. за загадкових обставин. Він був останнім представником роду Скоропадських по чоловічій лінії.
(фото – ЦДІАК України)
У 2014 р. у Цюриху померла Олена Отт-Скоропадська, молодша дочка останнього гетьмана. Олена брала активну участь у діяльності гетьманського руху в еміграції, після смерті своєї сестри Єлизавети, яка була особистим секретарем батька, очолила гетьманський рух.
Скоропадський із донькою Оленою
Після проголошення Незалежності вона неодноразово відвідувала родинні місця в Україні, спілкувалася з українськими істориками. Олена написала спогади про останні дні гетьмана Павла Скоропадського “Спомини” та книгу “Остання з роду Скоропадських”.
Олена Отт-Скоропадська
