“Мої діти, онуки та правнуки – це моя помста Гітлеру,” – написала в одній зі своїх книг Едіт Егер, авторка бестселерів “Вибір” та “Дар”. І вона має рацію: продовжувати жити життя – то найсильніша зброя проти злочинців та горя. То є сила, на якій тримається цей світ.
У 16 років Едіт потрапила до концтабору Аушвіц. Їй та двом її сестрам вдалося вижити. Разом вони побудували зовсім нове життя. Едіт народила трьох дітей, а сьогодні є щасливою бабусею та прабабусею. У 42 роки Едіт отримала науковий ступінь із психології, а через декілька років – магістерський ступінь та ступінь доктора клінічної психології. Свою першу книгу “Вибір” вона написала у віці 90 років, а другу “Дар” – у 93.
На своїй сторінці у фейсбуці Едіт Егер опублікувала спогади про життя після визволення з концтабору. Ми подаємо цей текст нижче у перекладі журналістки “Амаль Франкфурт” Тамріко Шолі.
З дітьми, внуками та правнуками. Фото – з офіційної сторінки Едіт Егер
“4 травня 1945 року я була звільнена з табору Гункірхен в Австрії. Можна припустити, що для мене цей день є святом. Я мушу радіти з того, що вижила. І в певному сенсі я відчуваю це почуття. Але також цей день нагадує мені про те, що прийшло зі мною разом із порятунком.
Мені довелося заново вчитися писати, згадувати, як користуватися ножем та виделкою, як бути “нормальним” членом суспільства. Я щодня чекала, що знову побачу батьків, я плекала надію, що зустрінуся зі своїм першим коханням, Еріком. Я постійно бачила жахіття у своїх снах.
Незабаром після звільнення я глибоко задумалася про те, щоб піти з життя, коли усвідомила, що мої батьки дійсно не повернуться. Я оплакувала втрату своєї юності, адже я ніколи не зможу зазнати того блаженства та безтурботності, з якими зазвичай живе дівчина-підліток. До того ж я зрозуміла, що ніколи не стану професійною танцівницею чи гімнасткою, бо есесовець зламав мені спину.
За рік до Аушвіцу. Фото – з офіційної сторінки Едіт Егер
То що зберегло мені життя, повернувши мене з того краю?
Цікавість. Я виявила, що розмірковую про майбутнє. І хоча моє горе і розпач були майже нестерпними, цікавість, яку я відчувала, була все ж сильнішою. Так я почала шлях до того, щоб знову стати повноцінною людиною.
Отже, я зрозуміла, що сила цікавості є тим інструментом, який всі ми можемо використати, аби рухатися вперед. Відкривати, яке майбутнє ще може статися з нами попереду, які ще можливості чекають на нас.
Правда в тому, що разом зі свободою завжди приходить відповідальність. Відповідальність за те, щоб прийняти усе те, що сталося. Вибачити собі те, що я вижила, а мама – ні. Усвідомити і прийняти втрату своєї наївності. Я дуже серйозно ставлюся до відповідальності у своєму житті, і, можливо, ця якість разом із допитливістю допомогла мені стати тим, ким ви бачите мене сьогодні.
Аушвіц. Фото Larah Vidotto/Pixabay
Як я люблю всім говорити, я розповідаю свою історію не для того, щоб ви відчули жалість. Я роблю це для того, щоб ви подивилися на те, що сталося зі мною, і сказали: “Якщо вона змогла так, значить, зможу і я!” (с) др.Едіт Егер
