Церковне керівництво цього року офіційно дозволило парафіям самим вирішувати, коли святкувати Різдво – 25 грудня чи 7 січня. Потім Синод проаналізує дані та ухвалить рішення – чи переходити на новий календар. Наталка Якимович поцікавилися планами на Різдво в українок, які тепер живуть у Берліні. Ви також напишіть свої думки у коментарях.
“Різдво для мене, насамперед, сімейне свято, – розповідає акторка Карина Химчук. – Мені подобається ідея святкувати не 7 січня, а з усім цивілізованим світом. Але тепер я у Берліні без родини, тому святкувати не буду взагалі. Я 8 років живу самостійно й щороку приїздила на свята до батьківського дому. Цього року вперше традицію порушено, і це дуже гірко. Я виросла за містом, тож ми з друзями з дитинства ходили колядувати до сусідів і заробляли чимало грошей. Ми були такі щасливі, коли з червоними носами, замерзлі й з мокрими ногами поверталися додому та вечеряли! Тож цього року буду колядувати та їсти кутю пост-фактум – коли побачуся з батьками в Україні”.
Україно-німецька родина Валерії Моісеєвої має цілу різдвяно-новорічну стратегію святкувань: “Останні 5 років ще в листопаді ми готуємо Адвенткалендарі та Адвенткранц — символи, які прикрашають очікування Різдва в німецькій культурі. З 5 на 6 грудня до нас приходить Ніколаус і ховає подарунки у «начищені завчасно черевики». Вночі з 18 на 19 залітає Миколай з України й кладе подарунки під подушки лише «чемним дітям». 24 грудня обов’язкова різдвяна сімейна вечеря з фондю або кньодлями, ротколь та качкою. До речі, саме на Різдво ми даруємо «головні» подарунки, всі інші презенти досить символічні. Новий рік — ігристе, подарунки, вечірки з друзями і дітьми. Зазвичай Новий рік ми святкували в Києві — просто на Софійській площі з юрбою, а також на приватних вечірках з друзями. Ми завжди залишались в Україні і на Різдво 6-7 січня, святкували з моєю родиною, колядками та українськими стравами, але вже без подарунків. Я в перших рядах за перехід на «західну» сторону світу, лиш би відокремитись від рашки. Тож цього року Різдво і з подарунками, і з колядками лише 24 грудня. Тепер мені доведеться шукати місце моєму Миколайчику поруч з Ніколасом, а колядки та кутю вписувати в західноєвропейські різдвяні ритуали… Але я сприймаю це, як виклик — не загубити наше українське в цих виплеканих традиціях. Ще треба буде провести просвітницьку роботу серед німецьких родичів, чому це раптом «православна Україна» переключилась на «католицький календар»? Хоча в цьому році це наче очевидно, але додам декілька історичних фактів про часи до і після 1917 року — щоб ні в кого не було сумнівів щодо правильності цього рішення”.
“Ми й вдома особливо не святкували релігійні свята – каже авторка та викладачка Анастасія Леухіна. Якщо я і святкувала Різдво, то у гостях, за традиціями країни чи дому. Цього року будемо точно відзначати 25-го. Нас запросила наша нова польська сім’я. Ми познайомилися і зблизилися у березні, коли евакуйовували маму з України. Це родина поліцейського з Варшави. Вони тоді зустріли маму на кордоні, прийняли її у себе, з усім допомогли. І от тепер запросили на Різдво. Це дуже щемка історія для нас. Мама зупиниться знову в них і буде ходити у гості, як член родини. А я поселюся у подруги. Там у її родині теж ціла програма святкувань. Мені вже дуже цікаво дізнатися, чим польські традиції відрізняються від українських і що у них спільного?”
“Звісно 25-го, тобто 24-го!” – журналістка 1+1 Наталя Фібріг згадує, як вразили її яскраві європейські традиції Різдва 18 років тому, коли вона переїхала до Німеччини. “Я обожнюю всі ці запахи та кольори різдвяних ринків, які починаються тут ще восени! Родина мого колишнього чоловіка дуже ретельно ставилася до всіх ритуалів, готувала календарі, запалювала свічки, пекла печиво. Я теж донедавна заморочувалася і запікала на вечерю гуску. Тепер просто замовлю. До речі, я пройшла хрещення уже в дорослому віці тут, у Берліні, в болгарському храмі, тому маю повне право святкувати саме 25-го. У моїй київській родині, звісно, завжди була традиційна вечеря 7-го числа. Мама готувала 12 страв, кутя – то святе! І для мене всі ці вітання з Різдвом українською та смак куті – були фіналом зимових свят.”
“Різдво для мене залишається 7-го січня! З мріями провести його з батьками!” – співзасновниця Київського сухого варення Ольга Семенець планує у новому році провідати родичів в Україні. “Звісно, мені цікаво подивитися, як все відбувається тут. Ніколи не бачила європейське святкування Різдва. 25-го зустрінемося увечері з друзями, будемо гуляти Берліном, кататися на ковзанах та пити глінтвейн. Вдома планую поставити ялинку. Тобто організуємо собі таку квінтесенцію новорічних свят з атрибутикою, як у кіно! А от справжнє Різдво – це вдома, і традиційно 7-го січня!”
“Скажу відверто – у мене є проблема тепер – мені важко радіти” – зізнається психолог Наталія Ломоносова. “Тут, у Берліні, вже декілька тижнів всюди гірлянди, дзвіночки, ялинки та вогники, аромати гарячого вина та смажених горішків з карамеллю… Але, як і багатьох моїх клієнтів, це все мене мало радує. Перед очима фото темного Подолу чи холодних окопів. Страшні події в Україні, звісна річ, не сприяють святковому настрою. Але от до мене зібралася у гості близька подруга, з якою ми пережили багато різних подій, і я включилася у режим радісного очікування. Уже готуюся, що будемо святкувати і 25-го, і 31-го, і 1-го, і 7-го! Наша пригнічена радість може вибухнути тут гігантським феєрверком! До Нового року я напишу щирого листа з побажаннями і вірю, що українські діти отримають святкові подарунки, навіть якщо вони погано вчилися, навіть, якщо за мій рахунок”.
“Будемо святкувати 25-го, щоб бути ближче до цивілізованого світу”, – каже викладачка англійської Наталія Рева. Її родина вже вдруге переживає досвід переїзду – у 2014 вони залишили житло в Донецьку і перебралися у Київ, а тепер мешкають у Поцдамі. “Ми взагалі починаємо святкувати 23-го лютого, у молодшої доньки день народження. А вже 26-го у нас річниця шлюбу – цього року буде 19! Потім Новий рік, тож до 7-го січня у нас і раніше вже закінчувалися сили. Тому – 25-го навіть краще! І є практична сторона – зручно святкувати, коли це збігається із загальними вихідними в Німеччині. А ще на мовних курсах на 6-те ввечері нам поставили підготовку до іспитів. Ми з дівчатами вже домовилися, що зав’яжемо хустки, візьмемо гітару і будемо щедрувати та колядувати нашим викладачам німецької”.
Колядування було давньою мрією співзасновниці київського видавництва Creative Women Publishing Ірини Лісової. Ірина виросла в радянській родині у великому місті. “Я не релігійна людина, тому не святкую. Але мені цікаві народні традиції та обряди, за можливості я завжди до них долучаюся. В Україні, наприклад, я їздила на Різдво в карпатське село Криворівня, а іншим разом на Маланку в Красноїльськ. У Києві організовувала вечорниці на Андрія з фольклористкою Дариною Анцибор. У Берліні я долучилася до української хорової капели і декілька місяців ми готували до Різдва концерт колядок. З одного боку ми хочемо познайомити німецьку публіку з українською культурою, з іншого — підтримати українців, що перебувають тут в евакуації. Ми вже давали концерт на три сотні слухачів, був аншлаг, тепер нас запрошують співати на дитячих святах, це дуже теплий досвід. Якщо мене запросять на різдвяну вечерю з 12-ма пісними стравами, — піду з великими задоволенням!”
Питання спантеличує продюсерку Українського театру та Української капели в Берліні Оксану Снідалову: “Здавалося б, все просто, але я однією ногою стою в минулому, в львівських традиціях родини, а іншою в новій сучасній європейській дійсності. Це важко, коли дата єднає водночас з тими, хто дав тобі життя, і з тими, хто прийшов його забрати. Я відчуваю гостру необхідність розірвати зв’язок із рускім міром і приєднатися до великої європейської родини у святкуванні Різдва. Однак, коли я думаю про 7 січня, згадую ці тижневі приготування родини до свята — смак бабусиного пісного борщу з вушками, дідуся, який макогоном тре в макітрі мак на кутю. Роками я відтворювала різдвяну казку мого дитинства для своїх трьох дітей, де б ми не були — у Варшаві, в Гаазі чи в Берліні. До якогось моменту для них існував лише той світ, який створювали ми з чоловіком. Згодом з’явилися садочки й школи і тепер вони чекають Миколая не 19, а 6 грудня, просять купити адвенткалендарі… Знаєте, я от буквально щойно відкрила посилку з Амазону, чарівне видання “Ukrainian Christmas” Ярослава Грицака та Надійки Гербіш, от перегортаю першу сторінку і читаю: «Українці святкують Різдво двічі: 25 грудня та 7 січня… ніхто достеменно не знає, коли саме народився Христос», і видихаю з полегшенням. Я не чинитиму примусу над собою — будемо якийсь час святкувати двічі, бо Різдво — це народження любові і надії в душі, воно стається без прив’язки до дат.
