29. Вересня 2022

Бетонна яхта російського олігарха на виставці під Берліном

Три покоління митців об’єднала виставка After summer 2022, що відбулася у знаменитій «антивіллі» Арно Брандльгубера неподалік Берліна. 

Відомий архітектор надав свій будинок на літо для родини Дяченків – скульптора Олександра Дяченка та його мами, скульпторки Валентини Дяченко, які приїхали до Німеччини після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. До своєрідних підсумків резиденції приєдналася і донька Олександра – Марта Дяченко, яка вже майже 20 років живе в Берліні й тут закінчила навчання в Університеті мистецтв. 

Український скульптор Олександр Дяченко

Хоча Арно Брандльгубер часто віддає свій знаменитий дім художникам для роботи, українці тут гостювали вперше. Це будівля колишньої трикотажної фабрики. Її доволі брутально трансформували в шедевр архітектури за один день. Арно покликав друзів, роздав їм кувалди і попросив довільно прорубати вікна, щоб покращити вид на дубовий ліс та озеро. Власники не переймаються ландшафтним дизайном, дозволяють природі буяти і не втручаються в її правила життя. Споглядають. 

Інтер’єр вілли Арно Брандльгубера

“Цю виставку можна сприймати як діалог поколінь через об’єкти. Це наші роздуми на теми сили та влади, актуальної ситуації в світі», – пояснює Марта Дяченко. Одна з її робіт на виставці – бетонне зображення заарештованого й закритого тентом човна російського олігарха Алішера Усманова. 

Найбільшу в світі 156-метрову яхту Dilbar конфіскувала влада Гамбурга через санкції щодо російського капіталу, який підтримує війну. Іграшку з 25-метровим басейном на облавку оцінюють у $700 млн. На думку художниці, цьому човну більше личить бути загорнутим. Так він більше схожий на одну з робіт відомого художника Кристо, який закривав тканиною величні споруди. Брезент наче приховав розкіш, яка на тлі загальносвітової кризи та війни виглядає надто недоречною. 

Свою роботу Марта Дяченко назвала німецькою «schiffer end.mach(t)ung», що буквально означає «позбавити повноважень, стати пливучим».

90-річна Валентина Дяченко фотографує на свій смартфон бетонну скульптуру онуки. Вона сама все життя займалася фігуративним мистецтвом, проте сучасні форми її захоплюють. Інша Мартина скульптура встановлена серед високих трав на вулиці зображена на одному з пейзажів Валентини. Мисткиня підкреслює, що за декілька місяців звикла до присутності цього бетонного з металом об’єкта й відчуває його душу. 

Скульптура Марти Дяченко серед трав дикого саду

Для експозиції, окрім малюнків, Валентина зробила декілька скульптур із глини. Ескізи  з жіночих фігур демонструють незламність та силу. Зокрема, композиція з трьох жінок, які голосять, міцно тримаючись за руки. Вони виглядають впевнено й актуально не тільки з огляду на український контекст. Адже зараз ми бачимо, як палко виборюють своє право на життя  скуті традиціями жінки Ірану. 

Жінки, що голосять. Скульптура Валентини Дяченко

Валентинині жінки з глини перегукуються з бронзовою дівчиною Олександра Дяченка, яка немов виростає просто з підлоги чи навпаки – провалилася і скута бетоном. Центральна скульптура експозиції – чоловік на піраміді. Сама собою фігура демонструє владу і впевненість – це закрита поза зі схрещеними руками та широко розставленими ногами. Проте пік піраміди не такий вже й комфортний, він підпирає геніталії. На загальному тлі заарештованої яхти та сильних жінок цей чоловік не такий уже й всесильний, його постать над ситуацією не така вже й впевнена та могутня. 

Скульптура Олександра Дяченка в центрі загальної композиції

Цікаво, що кожен із членів творчої родини використав у цьому діалозі про владу та силу не лише свою мову, але й різні матеріали. Це сталося наче й не навмисне, але виявилося дуже символічним. Марта працює з бетоном та гумою. Олександр надає перевагу каменю. Проте для цієї роботи у художника в Німеччині немає спеціальної майстерні. Валентина ж взяла просту глину, яка навертає нас до давніх часів та вірувань, до впевненості, що добро землі завжди перемагає зло.

Наталка Якубович 

Всі фото авторки